Work Text:
— БУКВАЛЬНО…
— Мабуть, все-таки не буквально, — перебиває Ушіджіма.
— МАБУТЬ, ВСЕ-ТАКИ НЕ БУКВАЛЬНО ЄДИНЕ ПРАВИЛО БУДЬ-ЯКОГО ФОТОГРАФА, — лютує Котаро, розмахуючи виделкою з намотаними на неї спагеті. Краплі з них потрапляють Ушіджімі на лоба — він стирає їх з такою відразою, немовби в нього криза всього його життя. Або, як сказав би Савамура, цього тижня. — ЦЕ НЕ ГУБИТИ СВОЮ БІСОВУ КАМЕРУ.
— Чуєш, я впевнений, що хтось її знайшов і залишив. Ти ж оновив свій статус? У кого вона б не була, він її поверне, — каже Ушіджіма, відкладаючи серветку. — Не хвилюйся так, Бокуто, ти щомісяця губиш як мінімум три речі.
— Слухай, я знаю, що в тебе дивні уявлення про світ, і тобі здається, ніби в ньому живуть самі метелики й місячні чоловічки чи ще щось таке, але ця штука коштувала мені ціле багатство, і хто б її не знайшов, він уже, мабуть, продав її.
— Не всі люди такі злі, Бокуто.
Котаро опускає виделку й дивиться на Ушіджіму. Ось чому їм з Савамурою завжди треба бути поруч з ним. Він буквально — мабуть, все-таки не буквально, — не розуміє, як працює великий світ. Він би оженився на людині за її гарні оченята (Котаро й Савамура дійсно робили декілька спроб, коли вперше зустрілися. Ця історія буде бестселером, коли Ушіджіму надрукують і він прославиться).
— Ніхто не злий, Вакатоші, — із сумом промовляє Котаро, тягнучись через стіл, аби поплескати Ушіджіму по руці. — Але ми студенти. Нам потрібні гроші. Багато грошей, постійно. Настільки багато, наскільки це можливо.
— Але…
— Чшш, — із ще більшим сумом каже Котаро, поки на думку йому спадають можливі варіанти подальшої долі його камери, які більше нагадують кінцівку Гри Престолів. Хтось міг її перепродати. Хтось міг розібрати її та продати на запчастини. Хтось міг… Він зітхає. Ушіджіма припіднімає брову:
— Що?
— А що, як, — промовляє Котаро, втупившись у спагеті. Локшина розкидана по тарілці й нагадує йому те, що зараз коїться у його голові. Це йому було б варто бути поетом, а не Ушіджімі. Зрештою, локшина розкидана, це виглядає дуже сумно, і Котаро почувається приблизно так само. — Що, як хтось її ввімкнув?
Навіть Ушіджіма достатньо кмітливий, аби це збагнути. Він давиться соком і знову тягнеться за серветкою, але зрозумівши, що вона вся в соусі, відкладає її й бере іншу.
— О Господи… Якщо хтось ввімкне її…
— То побачить…
— Приблизно три мільйони…
— Ти явно перебільшуєш, але так…
— Фотографій…
— Акааші Кейджі, — каже Івайзумі-Злісний-Рецензент, всідаючись поруч з Ушіджімою, — знайшов твою камеру, Бокуто. Той хлопець з інституту виконавського мистецтва, що навпроти кампусу, пам’ятаєш? Він попросив тобі передати.
Котаро впускає виделку.
●●●
— Я думаю, це мило, — каже Коуші втретє за останні десять хвилин. — І ти ж знаєш, що всі обожнюють Бокуто Котаро? Дівчата постійно хочуть, аби він їх сфоткав. Кажуть, що на знімках Бокуто неможливо вийти негарно.
— Це все класно, — промовляє Акааші, потираючи перенісся, — але йому що, дійсно знадобилося зробити одну тисячу триста сімнадцять моїх фотографій, аби зрозуміти, що я гарно вийшов?
Коуші душить сміх. Якщо чесно, то занепокоєння Акааші підтверджується тим фактом, що на камері Бокуто дійсно одна тисяча триста сімнадцять його фотографій. З іншого боку, Акааші й правда дуже гарний. Навіть зараз, коли він готовий видати ордер на арешт Бокуто, він мило червоніє. Коуші смішно з того, що його вважають красенем, у той час як Акааші виглядає буквально як янгол. Він аж ніяк не може звинувачувати Бокуто в тому, що той зробив пару дюжин знімків. Чи сотню дюжин.
Їх друг не в курсі, що за милим обличчям ховається справжнє зло. Акааші доволі-таки грізний, враховуючи репутацію, практично гідну Івайзумі-Злісного-Рецензента, якого вони якраз відправили сповістити Бокуто про те, в чиїх руках опинилась його камера. Особливо коли він здивований, трохи наляканий і схвильований.
— Ти його навіть не бачив, — робить спробу Коуші. — Дай йому шанс. Він милий.
— Ага, нехай його адвокат скаже це моєму, — сердиться Акааші й відкриває ноутбук (уже вп’ятнадцяте за цей ранок), щоб знову переглянути фотографії.
Гарні знімки. Просто фантастичні знімки, насправді, і всі — з учорашньої вечірки у Вертіго. У розмитому неконтрастному світлі Акааші виглядає приголомшливо. Це перевага бути діджеєм — вони завжди виглядають класно. Акааші просто крутить ту штуку… голку чи… що там у діджеїв, з підведеними очима, тим, що Коуші називає сексуальною укладкою, а Шімізу — покинутим пацючим гніздом, виразно рухаючи бровами.
— Я думаю... — каже Акааші за хвилину добре відомим Коуші голосом. — Я не те щоб проти цього, але… ну… я ж нічого про це не знав. Вони… доволі гарні. Але він міг мені сказати.
Загалом усі знають Коуші як добру людину. Ніжної, приємної вдачі. Прагнучи зберегти цей образ, він знову ховає сміх:
— Ти б позував, Акааші?
— Зовс… Зовсім ні! — Акааші заливається фарбою. — Я маю на увазі, що…
— Я просто жартую, — посміхається Коуші. — Що ти будеш йому казати?
— Я… Не знаю. Я імпровізуватиму.
Можливо, Бокуто Котаро не варто так сильно перейматися через Акааші. Особливо якщо звернути увагу на його постійний рум’янець.
●●●
— Він мав їх побачити. Він точно їх побачив. Їх усі, — Котаро зупиняється на півдорозі, аби кинути погляд на друзів. — Я ПОМРУ, УШІДЖІМО. ВІН ВИПОТРОШИТЬ МЕНЕ МЕЧЕМ.
— Акааші Кейджі, — промовляє Ушіджіма, — це живе втілення спокою. Я бачив його. Можеш бути впевнений, він не збирається потрошити тебе мечем.
— Правда? — Котаро не надто любить слухати постійну філософію Ушіджіми про місячних чоловічків, але іноді (наприклад як тоді, коли він хотів вірити, що та гаряча асистентка, Танака, з потоку Куроо, закохана в нього… це було далеко від правди) він робить винятки. Як і зараз. — Я в безпеці?
— О ні, ні, — каже його любий друг. — Я просто сказав, що він сам спокій. Він отруїть тебе чи зіштовхне зі скелі. Але смерті тобі не уникнути.
— Я зрозумів.
Ну, не те щоб його життя не вдалось чи як там пише Ушіджіма. Вчорашня вечірка була грандіозною, не тільки у Вертіго, але й після. А ще в нього є відео, де Цуккі повторює “bubble butt, bubble bubble bubble butt” три хвилини і сорок сім секунд. Це буквально найкраща штука, яка могла б знайтися в його телефоні, коли поліція прийде перевірити його тіло, тому що це зніме частину підозр з Акааші. Він знав, що підбити Цуккі на ягербомб — то гарна ідея. До того ж, він боготворить обличчя Акааші та той його розтягнутий пуловер з V-подібним вирізом… Тож померти від його рук — це не так і погано.
Що стосується Цуккі, то він нічого не відповів (якщо не враховувати ту роздратовану лайку після фактичного шантажу Котаро задля зйомки). Котаро сподівається, що він не вбив себе через зниклі навушники абощо. Це був би відстій. Йому потрібен Цуккі для зйомки. Й окрім Цуккі, йому потрібна його бісова камера.
— Я так розумію, ніхто з вас не захоче супроводити помираючого воїна в його останній бій? — каже Котаро, дивлячись на Івайзумі та Ушіджіму.
— Зовсім ні, — промовляє Івайзумі.
— Я маю забігти до Ле Петіт Бамблбі по круасани, — відповідає Ушіджіма.
— Я ніколи в житті не бачив більш нікчемних хробаків...
— Ти ж знаєш, який у Савамури страхітливий хлопець, так? Він буде там, аби підтримати Акааші.
— Сугавара не зустрічається з Савамурою, — на автоматі промовляє Котаро, точнісінько як сам Савамура. Але без дурнуватого рум’янця, звісно. — У будь-якому випадку, я відмовляюся боятись хлопця з родинкою.
— Подейкують, що це джерело його сили, — похмуро каже Івайзумі. — Гекон Тоору...
— Чорт, я ж міг попросити Гекона Тоору про допомогу! У нього теж канікули?
— У Гекона Тоору ніколи не буває канікул. Та зроби щось самостійно, врешті-решт, хоча б раз!
Ідея порадитися з Геконом Тоору видається спокусливою, але можливо, Івайзумі має рацію. З деякими проблемами він має стикатися самостійно, з іншими — навпаки. Як з гнівом Танаки Саеко, наприклад. З ним краще мати справу гуртом, чоловік зо п’ятнадцять. І захопити бульдозер.
— Тоді я пішов, — каже Котаро, махаючи на прощання. — Якщо я не повернуся до цього самого часу завтра…
— Я заберу собі твою колекцію фільмів.
— Смійся-смійся, — зітхає Бокуто.
Ну що ж, якщо дійсно нічого в цьому житті не має значення, бог діджейства Акааші Кейджі не буде аж надто розгніваним.
●●●
Здається, Дайчі, як і Коуші, вважає цю ситуацію кумедною, але виражає це набагато помітніше.
— Ну знаєш, Бокуто завжди був трошки роззявою, — каже він, поки Акааші продовжує витріщатися на свій екран. — Але цього разу йому правда не пощастило. Це жахливо.
— Я думаю, Савамура-сан не сміявся б так, якби був на моєму місці, — бурмоче Акааші. — Або на місці Бокуто-сана.
— Якби я був на твоєму місці, я б вимагав викупу.
— Не підкидуй йому ідеї, Дайчі!
— Вибач.
Коуші зітхає та дивиться на свій телефон. Бокуто написав йому півгодини тому, запитуючи, чи Акааші з ним і чи сильно він роздратований. Коуші вважає його песимістичну впевненість у тому, що Акааші бачив фотографії, доволі милою. Насправді, всю цю ситуацію він вважає милою: починаючи з того, як Акааші нервово постукує пальцями по столу до безглуздого страху Бокуто й вибухів сміху Дайчі у відповідь на все це.
Я [18:13]
не хвилюйся, він не злиться чи ще щось таке. все буде добре.
Бокуто [18:14]
ти впевнений?? я можу прийти іншого дня це просто камера
Я [18:14]
я думав, у тебе запланована зйомка.
Бокуто [18:17]
та я можу на телефон пофоткати лол
Я [18:17]
бокуто, ти вчишся на фотографа.
Бокуто [18:18]
ні серйозно він не розлючений?? хлопці це пастка й ви збираєтеся мене вбити??
Я [18:19]
ми тебе не вб’ємо! приходь.
Йому цікаво, як це все відбуватиметься. З одного боку, він чув багато казок про Бокуто (у поєднанні з печальними спогадами Дайчі про минулі вечірки) — і щотижневі тусовки з хлопцями в них вдома підтверджують більшість із них. Він цілком міг би увірватися й почати вимагати свою камеру, що не сподобалося б Акааші (а незадоволений Акааші — то не дуже гарна ідея). З іншого боку, його очевидний (і не безпідставний) жах перед зустріччю з тим руйнує цю можливість.
Тим не менш, образ смиренного Бокуто видається надто дивним, і Коуші викидає його з голови. Замість цього, він повертається до Дайчі й припіднімає одну брову.
— Як ти думаєш, він хоча б колись з’являтиметься вчасно? — запитує той.
Коуші поступливо зітхає, але саме в цей момент у двері дзвонять.
●●●
Пиріжечок [18:19]
ми тебе не вб’ємо! приходь.
Але Акааші дійсно виглядає вбивче. Котаро думає, що, можливо, це нова хвороба — не могти відвести очей від Акааші. Типу, Вертіго — не маленький клуб, і, звісно, платформа діджея десь нагорі, з вогнями й всіма іншими дурницями, але те, що він більше не може танцювати з людьми тому, що фоткає одного-єдиного хлопця — це справді проблема. До того ж, у нього будуть проблеми з дирекцією Вертіго, якщо він забуде, що його найняли фотографувати всіх.
У будь-якому випадку, це вже очевидно, що фокус уваги Виключно на Акааші Кейджі розповсюджується й на повсякденне життя. Тому що коли Савамура відчиняє двері, у Котаро є всього секунда для грьобаної посмішки. Потім він помічає Акааші за журнальним столиком і відчуває себе так, як мають почуватися тренери покемонів, натрапивши на протагоніста у нінтендовському лісі. Коли знаки оклику з’являються над їх головами.
Блакитні джинси, V-подібний виріз, — серйозно, він має зупинитися — і якщо це бісова пов’язка в його волоссі, Котаро розвернеться й піде геть. Але Савамура затягує його всередину, перш ніж він встигає це зробити, і зачиняє двері.
— Привіт, — аж співає він. – Що привело тебе сюди цього чудового дня?
Котаро вдається відірвати погляд від Акааші (який втупився у свій ноутбук, але такий червоний, ніби готує вбивство), щоб уп’ястися очима в Савамуру.
— Я.. Е, я прийшов за своєю камерою.
Погляд Савамури нагадує йому погляд того мегалихого птаха з відео, з найстрашнішим довбаним сміхом, який Котаро коли-небудь чув у своєму житті. Так, погляд Савамури точно такий. Ніби він не вірить у бога, навіть у Геккона Тоору, і хоче перетворити всіх навколо на атеїстів, як Куроо, шляхом простого засранства роботи його розуму.
— Ти маєш на увазі камеру, яку знайшов Акааші?
Котаро спопеляє його поглядом.
— Так, саме цю.
Він повертається назад до журнального столику й усвідомлює, що Сугавара весь цей час стояв за Акааші з цією… ну, якби та моторошна птаха вміла посміхатися, вона б робила це так, як Сугавара. Вони з Савамурою — як та парочка страхітливих батьків, що постійно охороняють Акааші, хоча не можна сказати, що той цього потребує. Котаро киває Сугаварі й знов задивляється на Акааші.
Чорт, але який же він вродливий. Навіть зараз, коли він, з причесаним волоссям і рум’янцем на щоках, зовсім не схожий на ту секс-машину, яку Котаро фотографував увесь вчорашній вечір. А потім… А потім Акааші, трясця його матері, встає та підіймає очі, і все. Називайте його тепер К. О. Таро.
З самого початку місяця, коли Акааші почав працювати у Вертіго, Котаро не був спроможний заговорити з ним хоча б раз. Та що там, він навіть в очі йому ніколи не дивився, і чесно, йому б хотілося, аби вперше це відбулося не поруч із його друзями-засранцями, але він вдячний і цьому. А це — просто до біса вбивче. Темні очі, темні брови, стиснуті губи — але Котаро байдуже, Акааші міг би хоч і язика висолопити, йому все одно, бо ці очі. Це обличчя. Цей хлопець.
— Е, — каже Котаро.
Він навіть ніколи не чув голосу Акааші належним чином, бо ті рідкі «А ця — для Сацукі, Аоміне й хлопці вітають тебе з Днем народження» було неможливо розчути через музику. Він сподівається, що витримає цей погляд достатньо довго, аби почути, як Акааші його проклинає. Тоді він зможе померти щасливим.
— Привіт, — каже Акааші Кейджі. Ймовірно, над головою Котаро вже красуються п’ять знаків оклику.
Голос Акааші — найкращий з тих, що Котаро коли-небудь чув у своєму житті. Кращий за Хіміро Тацуї і його групу, яка щосуботи виступає в Ле Петіт Тітс, і за того, хто співав опенінг Ouran. Він такий димчастий, і м’який, і низький, але не надто низький, і взагалі Ушіджіма присвятив би йому сонет. Він і правда може померти щасливим.
— Вітаю, - каже він. Не скажи нічого дурного. Не кажи нічого, що довше за два склади. — Привіт.
— Значить, Ви Бокуто-сан. Ви працюєте у Вертіго, так?
— Ага, це я. Той хлопець. Це я.
Після цього запала довга мовчанка. Дійсно довга. Котаро стояв там, як ідіот, Савамура — як засранець, Сугавара — як ще один засранець, а Акааші стояв там, як живе втілення пісні Black Keys. Тоді Акааші знову заговорив:
— Бокуто-сан, на вашому фотоапараті — одна тисяча триста сімнадцять моїх фотографій.
— Так. Так, це правда, — ну, ось і все.
— По-перше, я прошу вибачення за те, що порушив Ваш особистий простір.
Почекайте. Що?
— Що?
— Я знав, що камера Ваша, і лише з цікавості…
— Ти не злишся на мене? — НЕ ПЕРЕБИВАЙ ЙОГО.
Акааші ще більше червоніє.
— Можливо, спочатку трохи злився.
— Але зараз вже ні?
Це грьобана казка.
— Ні… не зовсім. Мені тільки цікаво… навіщо.
Котаро сумнівається, що «Та ти в дзеркало себе бачив?» буде гарною відповіддю, тому він просто стоїть, прочищаючи горло й тягнучи «Ну…», доки Акааші не стає його шкода й він не хитає головою.
— Насправді, ми маємо скоро йти в Ле Петіт Комбінезончик, — каже він. — Там сьогодні гратимуть Granrodeo.
Котаро хмуриться.
— Добре, я не буду вам заважати, я просто заберу свою кам…
— Ні, — каже Акааші, посміхаючись. — Я мав на увазі, можливо, Ви захочете пояснити все там. За кавою.
●●●
Дайчі, який уважно й дещо зловтішно спостерігав за цією розмовою, гавкуче сміється. Коуші кидає на нього погляд, перш ніж знову повернутися до Бокуто.
— За… кавою? — порожньо повторює Бокуто. — Кавою? Напоєм?
Шкода, що вже занадто пізно змінити кут огляду, і Котаро видно лише потилицю Акааші, бо побачити вираз його обличчя, що супроводжує фразу «Так, напій, кава» було б вражаюче.
— Разом? Типу, ти будеш там і я буду там? Одночасно?
— Так, разом. Але якщо б ви не хотіли…
— О, Я ХОТІВ БИ, — промовляє Бокуто, мало не роблячи крок вперед від радості. Якщо чесно, він здивований, що не помітив усього цього раніше. Можливо, якби він звертав увагу на щось інше, окрім танцювального майданчику й пекельних напоїв, які планує пити Нішіноя… — ВИПИТИ. Кави. І все пояснити.
Шия Акааші виглядає так, ніби він згорів на сонці. Коуші ще ніколи такого не бачив.
— Це… це добре. Я тільки візьму свої речі і… можемо йти.
Коуші подумки виключає себе й Дайчі з цього, тому що їм нічого не лишатиметься, окрім як сісти за сусідній столик, поглядати на них і сміятися. Акааші розуміє, що він робить; далі може бути тільки краще. Тому він спостерігає, як Акааші збирає свій ноутбук і пакує його в сумку та як Бокуто усвідомлює реальність того, що відбувається, як Акааші зав’язує шнурки, а Бокуто виглядає так, ніби хтось поруч сказав «піцца». Як вони вдвох підходять до дверей і обертаються, аби запитально подивитися на них з Дайчі.
— Ми скоро підійдемо, — каже Дайчі, махаючи їм рукою.
Тож Коуші спостерігає, як Бокуто відкриває двері для Акааші й вислизає слідом, востаннє недовірливо подивившись на небо. Як двері зачиняються. Потім він дивиться на Дайчі та його радість. Погляд Дайчі фокусується на чомусь за спиною Сугавари, і радість змінюється абсолютним захватом. Коуші повертається й підозріло дивиться туди ж, поки Дайчі вибухає сміхом.
Камера лежить на столі, забута.
●●●
Я [18:40]
ти щасливчик я загубив свою камеру але вже знайшов тому зйомка в силі
Котик-Муркотик [18:42]
Що значить «щасливчик»? Я не хочу брати участь у цій тупій зйомці.
Я [18:42]
bubble butt
Я [18:42]
bubble bubble bubble butt
Котик-Муркотик [18:42]
Я не сказав, що я НЕ зніматимусь, ти, гидото.
Я [18:42]
я теж тебе люблю кей
Бубличок [19:00]
Дайчі розказав мені купу всього
Бубличок [19:00]
Приходь, поговоримо
Я [19:01]
я підходжу але поговорити не вийде бо я не один
Бубличок [19:01]
Так, я знаю, я пригощу вас морозивом за рахунок закладу
Я [19:02]
Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
Я [19:02]
до речі я нарешті вмовив другого хлопця на зйомку
Я [19:03]
думаю він тобі сподобається ви будете круто виглядати разом
Бубличок [19:04]
Вже не дочекаюся. Я зранку теж зустрів милого хлопчика, він живе у твоєму блоці
Я [19:04]
правда??
Бубличок [19:05]
Ага, він був дуже милим. Але я поцупив його навушники
Я [19:08]
куроо.
Я [19:08]
шо.
Бубличок [19:09]
Чувак, це було дуже смішно, ти б бачив його лице
Котаро притримує двері кав’ярні для Акааші, все ще втупившись у телефон. Коли він чує одну з пісень Granrodeo, він розуміє, що є лайно, що є повне лайно і що є категорія, яку йому зараз доведеться відкрити.
Але потім Акааші повертається, припіднімаючи брови й трохи посміхаючись, і Котаро перестають хвилювати всі інші речі. Він посміхається у відповідь, й голова йому йде обертом від запаху літа й того, як йому неймовірно щастить.
Він заходить слідом.