Work Text:
Погода була зовсім не шик. Йшов дощ, дороги розмило. Кров-Лий не висунув би носа з тієї маленької кімнатки, де прокинувся сьогодні зранку, якби не шепіт прямо за стіною.
― Сьогодні? Точно сьогодні? Повірити не можу, що вже, ― бурмотів стурбовано один із голосів.
― Так, сьогодні, ― відповів йому другий, більш спокійний. Імовірно володар цього голосу краще приховував свої емоції. ― Марія та Йосиф уже на шляху у Віфлеєм. Нашій стороні наказано не дати їм заночувати в місті.
― Наче вона не розродиться через це, ― фиркнув презирливо перший голос.
― Цьому нам не запобігти, але не напакостити в такому великому ділі? Наче ти не знаєш, що ми зобов'язані це зробити.
Кров-Лий визирнув у вікно. Як він і очікував, розмова відбувалася між окультно-ефірною парочкою, і демон, який говорив про обов'язок, схоже планував велику-велику гидоту.
До Віфлеєму дорога не близька, особливо з якогось замизканого Єгипетського селища. Якби Кров-Лий вирішив рушити людським способом, то це зайняло б у нього не годину й не день, а, мабуть, близько тижня, та й то якби пощастило роздобути коня. Добре, що демони не прив'язані до людського розуміння відстані та часу.
Таким чином, дощовий вечір Кров-Лий зустрічав вже під одним із торгових навісів Віфлеєма і дивувався, що в таку неприємну погоду тут так людно. Хоча "людно" ― не те визначення, яке слід було б застосовувати до скупчення янголів і демонів, які не подбали про наявність матеріального тіла для себе. Їм-то дощ не заважав: сиділи на дахах і сходах будинків, базікали один з одним і гойдали ногами в повітрі, чистили крильця і всі чекали. Хоча були з них і ті, що тілом не знехтували.
― Привіт, Азирафаїле, ― Кров-Лий підкрався до янгола зі спини і задоволено хмикнув, коли той буквально підскочив від несподіванки. ― Не знаєш, чого в цьому нудному місті сьогодні такий ажіотаж? Невже всім настільки нема чим зайнятися?
― Кров-Лий! ― вигукнув янгол чи то здивовано, чи то розлючено. І з докором. ― Ти зовсім не цікавишся новинами? Сьогодні прийде месія. Усі чекають на нього, Сина Божого.
― Наша Матінка занудьгувала без діток? ― не без іронії запитав Кров-Лий, сідаючи на кам'яну сходинку біля ніг янгола. Камінь був вологим, сидіти на ньому було не дуже приємно, зате зручніше, ніж тулитися, стоячи під зовсім маленьким карнизом будинку. ― Не чекав від неї, не чекав. Але невже вона сама з'явиться тут, щоб народити таким дивним чином?
Кров-Лий, звісно, знущався. Трошки. Про загальний стан справ він встиг дізнатися за день: роззяв-янголів і охочих побалакати демонів тут було достатньо.
― Все не зовсім так. Народжуватиме Марія, ― зітхнув янгол. ― Непорочне зачаття, розумієш?
Кров-Лий не втримався від усмішки, яка так і говорила: "А точно непорочне? Ти певен?" Ця думка майже транслювалася на певній частоті, луну якої янгол, судячи з підтиснених губ, почув. Втім, витрачати час на переконання Кров-Лий не став.
― Вони мають прибути сюди через указ про перепис населення. Марії не варто було їхати в такому положенні, зовсім не варто... Що, якщо щось піде не так?
― Якщо це, як я зрозумів, божий план, то тобі нема про що хвилюватися, ― з невимовним сарказмом відгукнувся Кров-Лий. ― Вона ж все так і спланувала, правда?
― Не кажи так, ― пробурмотів янгол тихо. Схоже, з їхньої першої зустрічі він почав краще розрізняти такі нотки в чужих голосах. Або ж зрозумів, що Вона не так і ретельно стежить за тим, що відбувається на землі. Навіть якщо це стосується приходу месії.
Марія з Йосипом з'явилися в кінці вулиці. Кров-Лий одразу зрозумів, що це вони по тому шепоту, що піднявся навкруги. М'яко змахнувши рукою, він зробив Азирафаїла і себе невидимими для людського ока і вирішив подивитися, що буде далі.
― Вони досі не знайшли притулку... ― схвильовано пробурмотів янгол собі під ніс. ― Так не мало бути!
― Перейми вже почалися, ― констатував Кров-Лий, почувши, як луною долинає слабкий вигук Марії. ― Хоча час між ними поки що порядний. Та й готель за два кроки. Не метушись ти так.
Але Азирафаїл продовжував метушитися: кусати губи і м'яти в руках мішок з речами. Схоже, він прибув сюди тільки сьогодні. Цікаво, а за скільки часу він сам дізнався про те, що відбувається тут?
Йосип і Марія на віслюку тим часом дійшли до готелю. Йосип постукав у двері. З такої відстані Кров-Лий міг бачити, що парочка промокла до нитки і Марія тремтить не тільки від напруги та болю, а й від холоду. Чи правда Вона так і запланувала? Невже навіть жінка, з чийого живота ось-ось вийде месія, має постраждати? Ну що за дурість.
― Їх не пустили... ― здивовано, майже шоковано промимрив Азирафаїл. ― Бути того не може, адже вона народжує…
Кров-Лий похмуро глянув на парочку під дощем, перед носом якої щойно грюкнули двері. Так, недобре вийшло. Мабуть, демони все ж таки відповідально підійшли до питання пакостей. Не вчасно ж вони підняли якість роботи.
― Хіба це не повинно бути в її плані? ― Кров-Лий пробурмотів це з напускною байдужістю. ― Уся ця негода і прокази наших? Ну правда, якщо потрібен був месія, можна було привести його в світ і простіше. Спустити з небес у ліфті прямо на центральну площу чи щось подібне, як гадаєш? ― він відвів погляд від Марії, щоб подивитися на янгола не без частки іронії, але того вже не було поряд з ним. ― Азирафаїл?
Той знайшовся дуже швидко. Буквально в парі кроків, тобто поряд з Йосипом і Марією. Щоправда, з якимось жахливим і не своїм обличчям, але судячи з жестів, він кликав майбутніх батьків кудись подалі з холоду та дощу. Досить зухвало з його боку, враховуючи скільки спостерігачів тут зібралося, але… Кого Кров-Лий дурить, він би й сам з радістю провів цих двох у місце тепліше. Щоправда, довелося б стати чимось страшним, щоб налякати їх і загнати в якийсь сарай ― репутацію демона втрачати не хотілося… Тож загалом усе склалося навіть краще, ніж могло б.
І все ж таки зовсім байдужим Кров-Лий не залишився. Одне маленьке демонічне диво, і дощ почав потихеньку стихати, а повітря потеплішало.
Процесію з янгола, Йосипа, Марії та віслюка Кров-Лий наздогнав уже біля будинку на околиці, точніше біля печери поряд. Яка схожа була тим самим сараєм, куди він міг би їх загнати і сам. Перейми у Марії помітно почастішали. Іти сама вона вже не могла зовсім, і Йосип на руках заніс її до печери, майже одразу вискочив і побіг назад у місто.
Янгол знову з'явився поруч із Кроулі, який перебрався з-під навісу в місті під розлоге дерево неподалік печери, щоб бачити вхід.
― Так краще, ― сказав Азирафаїл задоволено. ― Нічого, їй робити на вулиці.
― Тобто сидіти одній у печері для неї краще? ― не без скептицизму спитав Кроулі. ― І чому хлів, а не будинок? Їй було б комфортніше на ліжку.
― Це... Не мій дім, ― зніяковіло сказав Азирафаїл. ― Насправді господарі не знають навіть, що Марія там. Але вони не розлютяться і, я впевнений, поставляться до ситуації з розумінням. Все одно краще вона розродиться там, а не на вулиці та у бруді.
― Вона одна там, янголе, ― Кров-Лий виразно подивився на нього. ― Скільки часу минає між переймами? Має воду? Чи є чим обрізати пуповину?
― Що?.. Я не заміряв… і не перевіряв, ― Азирафаїл знову занервував. ― Але постривай, це ж непорочне зачаття і таке інше… Що може піти не так? ― янгол ніби хапався за цю думку, як за рятівну соломинку. Варто віддати належне, виглядав він у цей момент по-янгольськи мило, але залишати його в невіданні Кров-Лий не збирався.
― Справді, вона робить неможливу річ: народжує незачату дитину. Що може піти не так? ― вже не стримуючи іронії, спитав Кроулі. А наступної миті з печери почувся зойк Марії, сповнений болю. Янгол і демон переглянулись. Кинулися до печери, не змовляючись і забувши про все: спостерігачів, необхідність приховати свої справжні подоби, заборону на створення води і ножиць з нічого при людях, і потребу хоча б вдати, що вони принесли чисті рушники звідкись, а не утворили їх з повітря.
Азирафаїл до тієї ночі ніколи не приймав пологи. Кров-Лий приймав кілька разів, але лише один із них був із людською жінкою, і тоді він був у такому глибокому шоці, що зробити нічого не міг. Не можна сказати, що вони впоралися ідеально, не можна їх за це звинувачувати. Хай там як, Марія народила без ускладнень, що за обставин печери з вівцями, коровами та свинями під боком було, звичайно, справжнім дивом. Але саме дива мають траплятися, коли янгол і демон починають співпрацювати.
― Мені здається чи на одну зірку на небі побільшало? ― запитав Кров-Лий, коли через кілька годин вони з янголом втомлено розмістилися зовні печери, але подалі від входу. Там ставало якось надто людно. ― Он та, яскрава, здорова. Не пам'ятаю, щоб така була в плані
― Це її диво, ― з усмішкою сказав Азирафаїл. ― Зірка символізує народження цього хлопчика та радість від нього. Вона тепер там завжди буде і вказуватиме мандрівникам дорогу.
― Досить практичне нововведення, ― погодився Кров-Лий і глибше затягнувся димом цигарки, яку ще, звичайно, ніхто не вигадав, але після такої насиченої ночі вона явно не була зайвою. Тієї ж думки був і Азирафаїл, видихаючи гіркий дим у нічне повітря.
Через багато років цю ніч святкуватимуть вогнями гірлянд, вбраними ялинками, гімнами на честь події, що сталася тут. Вони оспівуватимуть Йосипа і Марію, які привели в цей світ хлопчика, названого Ісусом, і співатимуть про пастухів і трьох волхвів, що принесли дари. Співатимуть про зірку, що засяяла на небі, і янголів, які раділи цьому серед хмар. Люди відзначатимуть цей день імбирним печивом, булочками з корицею, гарячим вином зі спеціями. Люди купуватимуть на розпродажах червоні шкарпетки та дурні шапки, різнокольорову мішуру та блискучі іграшки, а також подарунки один одному. Це буде свято життя, свято сімейного вогнища та радості, безумовної та легкої. Через багато століть, рік у рік ніхто не забуде цей день.
А поки що один янгол і один демон просто сидять і затягуються димом, не думаючи ні про вино, ні про печиво, а лише про те, яке сьогодні гарне, ясне, зоряне небо.