Work Text:
Це була його перша робота в сфері обслуговування. Му Цін не знав, чому його досі не звільнили (він вважав, що з таким похмурим обличчям його перебування тут це лише справа часу), але, судячи з усього, він якимось чином сподобався менеджеру, тож він продовжував працювати день за робочим днем.
Він ніколи не запам’ятовував відвідувачів (для нього це було просто не в пріоритеті), аж поки не з’явився він. Хлопець, що одного вечора зайшов до кав’ярні, усім своїм розгубленим виглядом показував, що опинився він тут абсолютно випадково. Дзвіночок над скляними дверима невпевнено дзеленькнув.
Для Фен Сіня того дня все, що могло піти не так, пішло не так. Співбесіда пройшла жахливо. Вже декілька місяців він намагався влаштуватись на роботу, але завжди йому давали ввічливу відмову. Все, що йому хотілось зараз – вийти посеред вулиці і кричати, поки не почне боліти горло. З відчаю він з останніх сил пнув камінець носком черевика. Камінець покотився по асфальту і зупинився, не подолавши і метра, наче знущаючись з хлопця. Фен Сінь зітхнув. Хмаринка пари вилетіла з рота і розчинилась у повітрі, по тілу пішли мурашки, нагадуючи про те, наскільки холодно зараз було на вулиці, а очі натрапили на яскраву вивіску на будівлі навпроти.
Фень Сінь ніколи не вважав себе поціновувачем кави, він не бачив різниці між сортами і не розумів, чому люди по ній так сходять з розуму. Але все ж ноги понесли його сюди, і було б соромно розвернутись і піти. Він роздивлявся меню невизначену кількість часу, що здавалась йому вічністю. Краєм ока Фен Сінь помітив, що бариста за стійкою хмикнув та закотив очі, схрестивши руки на грудях. “Прекрасна клієнтоорієнтованість” – про себе подумав він. Врешті решт, зрозумівши, що вічне розглядання меню його не врятує, він назвав назву першого ліпшого напою, що трапився на очі, сподіваючись, що він буде терпимим на смак.
Думки Му Ціна, сьогодні були хаотичними як ніколи. “О боже, він буде вічність дивитись на те меню?” “В мене скоро кінець робочого дня.” “Обирай швидше вже, придурок.” “Треш, він такий красивий…” “Я хочу додому.”
Отримавши замовлення, Му Цін занурився у роботу, час від часу кидаючи оком на хлопця, що стояв понуривши голову. Це була не його справа, чому він такий сумний, і цікавитись він не хотів. “Ще чого, я ж не бармен із серіалів.” Це його не стосувалося. Але щось невідоме вкололо його в груди, змусило його зрадити своїм принципам. Холодна стіна почала тріщати і плавитись.
Пожалівши хлопця, Му Цін дістав з кишені перманентний маркер та зняв зубами ковпачок. Малювати він не вмів, як і підбадьорювати людей, тим паче незнайомців. Проте, пара штрихів, і на паперовому стаканчику вималювався котик. У котика були криві лапки та всім своїм виглядом він кричав “вбийте мене”.
Му Цін гордо вручив стаканчик з напоєм хлопцю. На обличчі почала з’являтись невпевнена посмішка, але він придушив її, як отруйну змію.
– Будь ласка.
Це стало своєрідною рутиною. Фен Сінь – а Му Цін дізнався його ім’я завдяки його неймовірним зв’язкам (він просто його запитав, щоб написати на стаканчику) почав приходити майже кожного дня незадовго до закриття кав’ярні.
Він дійсно думав, що вже ніколи не побачить хлопця, але як же він здивувався, коли він з’явився і вже не так невпевнено зробив те ж саме замовлення.
– Які різноманітні в тебе вподобання, - спробував пожартувати він. Фен Сінь спочатку нахмурився, готовий захищатись.
– Боже, я просто жартую, - не дочекавшись від хлопця відповіді, Му Цін закотив очі. Він повернувся спиною, і впевнившись, що Фен Сінь цього не бачить, дістав маркер. Цього разу він намагався намалювати черепашку.
Повернувшись, він помітив, що хлопець уважно за ним спостерігає. Му Цін фиркнув. Він поставив стакан і посунув його в сторону Фен Сіня.
– Я намалював черепашку, бо вона схожа на тебе. Коли ти вчора тут стояв і вбивався, ти нагадав мені черепашку, - спершись ліктем на стійку, піддражнив він.
Фен Сінь розсміявся.
Місія виконана.
На третій день Му Цін зловив себе на думці, що він чекає кінець робочого дня. Не тому що він зможе піти додому, ні, а саме через Фен Сіня. “Цікаво, чи прийде він сьогодні?”
Він прийшов. Му Ціну було цікаво, що ж змушує його приходити сюди знов і знов, і в глибині душі сподівався, що сам доклав до цього руку (або маркер).
Сьогодні, малюючи на стаканчику, він старався особливо сильно. Висунувши кінчик язика, він начеркав щось схоже на троянду (чи це був тюльпан?). Фен Сінь з останніх сил стримував себе від того, щоб не хіхікнути.
Наче помітивши це, Му Цін фиркнув.
– Взагалі-то, я не художник, - почав виправдовуватись він.
Посмішка Фен Сіня стала ще ширшою.
– Чому тоді постійно малюєш на моїх стаканчиках?
Му Цін не знайшов, що відповісти. В той момент тиша була надзвичайно гучною.
Фен Сінь дійсно не знав, чому продовжував сюди приходити на постійній основі. Це місце нагадувало йому його ганьбу, той самий нещасливий день, але кожного разу йому хотілось перекинутись парою слів з хлопцем за стійкою, який хоч час від часу і плювався отрутою, та за кілька днів зайняв почесне місце в його думках. Малюнки на стаканчиках підіймали йому настрій, і нехай він провалиться під землю, якщо хтось дізнається, що він насправді не викидує їх, а зберігає в себе.
День за днем він приходив сюди в один і той самий час, будуючи здогадки про те, що йому намалюють сьогодні. Малюнки кожного разу були різні, хоч і позбавлені фантазії – все-таки Му Цін не брехав про те, що він не є художником.
Через тиждень після першої зустрічі Фен Сінь, як завжди, суворо слідував звичному порядку дій. Йому нестерпно хотілося побачити знайомого баристу. Він не розумів, чи це так на нього впливає відсутність друзів, чи хлопець дійсно йому щиро сподобався.
З посмішкою на обличчі та легкістю в грудях він зайшов до кав’ярні. Побачивши його хороший настрій, Му Цін наче заразився: він посміхнувся йому у відповідь (а він робив це дуже і дуже рідко).
Знову тримаючи маркер в руках, а ковпачок у зубах, він почав зосереджено щось малювати. Десять секунд, двадцять. Му Цін довго не міг віддати стаканчик, виглядаючи стурбовано, наче йому не подобається малюнок. Фен Сіню стало цікаво, що ж можна було так довго малювати. Нарешті отримавши свій напій, він повернув його іншою стороною до себе. Спочатку він навіть не знайшов нічого, здивовано покрутив стаканчик іще раз, і нарешті помітив: ось воно! Біля пластикової кришки, майже непомітне в тіні, було намальоване чорне сердечко. Контур від перманентного маркера був настільки чіткий, що здавалось, ще трохи, і він продірявить стакан.
Фен Сінь здивовано підняв очі. Му Цін увесь цей час дивився на нього незрозумілим йому поглядом, а потім закотив очі і повернувся до нього спиною.
– Ст… Чекай! – Фен Сінь в паніці шукав слова. Му Цін повільно повернувся.
– Я давно хотів спитати… - хлопець зминав в руках одноразову серветку, - чи не зайнятий ти після роботи? Не хочеш пройтись зі мною? – останню частину фрази випалив швидко, майже не розділяючи слова одне від одного.
Му Цін кивнув.