Work Text:
Цю замальовку рекомендуємо читати після восьмого розділу та перед дев'ятим, аби мати картину пліток цілком ♥
***
— Що це, бляха, за місце, — пробурмотів собі під ніс Тео, проштовхуючись у непримітні чорні двері на дуже сумнівній бічній вулиці в районі Шордич.[1] Триклятий Блез. Його прагнення затягнути Тео до якогось дивакуватого тематичного пабу, що був наймоднішим «на зараз» у маґлівському Лондоні, межувало з патологією.
— О мій пресвятий Боже, — Тео витягнув шию, розглядаючи інтер’єр, який скидався на суміш тропічного острова й лихоманкового сну в стилі «Аліси в країні чудес». Він похитав головою і попрямував до бару, який переважно був затінений листям, знайшов вільне місце і присів із важким зітханням. Блез, як завше, запізнювався.
— Важкий день? — пролунав голос з-за фікуса.
— Ні, вибачте. Я просто поводжуся, як капризуля, — усмішка осяяла обличчя Тео, коли він зрозумів, що співрозмовник виявився вельми привабливим барменом.
Коли той обернувся, Нот побачив, що чоловік був не просто привабливим, а розкішним, зі світло-коричневою шкірою, зеленими очима й хитромудрими татуюваннями на оголених передпліччях.
— У такому місці, як це, не можна довго капризувати, — мовив він, ставлячи склянку, яку протирав. — До того ж наші напої дуже хороші, — бармен простягнув Тео вигадливо оформлене меню, де зверху розкішним шрифтом було виведено «Теплиця».
Нот переглянув його й підвів погляд.
— Але я не люблю фруктові, квіткові напої, — думками він повернувся до Пенсі та її епічної істерики щодо Альпійського Шприца кілька тижнів тому. — Я із тих хлопаків, хто більше полюбляє міцні та збовтані напої.
— Міцні? — усмішка промайнула на вустах бармена, підкреслюючи його витончене підборіддя зі щетиною. — У цьому напої, — він нахилився до Тео і вказав загостреним пальцем на щось під назвою «Венерин черевичок», — чотири унції рому, дві з яких надміцні. Бачите, де написано «ліміт два»? А на смак як ті желейні немовлята[2]. І навіть не здогадаєшся, коли саме воно так вдарить у голову.
— Я буду це, — рішуче сказав Нот, відсуваючи меню назад через барну стійку. — Спасибі вам…?
— Реджі, — відповів бармен, його біцепси під накрохмаленою білісінькою сорочкою напружилися, коли він почав діставати пляшки та мірні склянки із по-мистецькому тьмяно освітлених полиць. — А ви?
— Тео. Приємно з тобою познайомитися, Реджі, — перейшов на «ти» Нот.
— Навзаєм, — на барменових вустах промайнула легка напівусмішка, перш ніж він почав наливати рідини та змішувати їх, потім обережно помістив щось схоже на маленьку лілову орхідею на обідок витонченого коктейльного келиха. Реджі посипав піну зверху напою чимось порошкоподібним і золотистим і підніс коктейль на серветці, яку поклав перед Тео. — Вуаля, — злегка присвиснув він.
— Просто чарівно, — мовив Тео, не дивлячись на напій. Реджі усміхнувся ще ширше, і гайнув в інший кінець барної стійки, куди щойно підійшла пара одягнених у костюми городян.
— Мені цікаво, як воно тобі на смак, — вигукнув він.
— Думаю, мені сподобається, — у відповідь зойкнув Нот, досі не глипаючи на свою склянку. Реджі стиха засміявся і розвернувся, аби привітатися з іншими клієнтами. Тео всміхнувся, потім нарешті взяв коктейль і зробив ковток. Напій був дуже смачним, і Нот заледве відчув міцність алкоголю. Небезпечно. Його погляд знову ковзнув по Реджі.
Раптом чиясь рука опустилася йому на плече, вирвавши його із чудово деталізованої фантазії. Він ображено обернувся, коли Блез Забіні опустився на сусідній стілець.
— Друже! Вибач, я запізнився, — цілковито незасоромленою усмішкою блиснув Блез.
— Чуваче, сорок п’ять хвилин? — запитав Тео, вказуючи Блезу на циферблат свого годинника. — Я навіть прибув на пів години пізніше призначеного часу, бо знаю тебе.
Забіні знизав плечима й посміхнувся.
— Мене затримали.
Тео закотив очі.
— І хто ж вона цього разу?
— Карла, — відповів Блез, двічі стрільнувши бровами. — Агентка з купівлі нерухомості, будівлі продає мій клієнт на Діаґон, і вона така гаряча штучка. Не велася на мої виверти цілісіньку вічність.
— Розумна дівчина.
— Але, — заговорив Блез над Тео, — наполегливість принесла свої плоди, адже тепер у нас запланована вечеря на п’ятницю.
Нот похитав головою.
— Вітаю.
Забіні широко всміхнувся, потім сплеснув у долоні та енергійно потер їх:
— Я б випив! — мовив він, озираючись навколо. — Як тобі напій? Це місце обіцяє бути дуже класним. Воно вельми модне. Добре, що сьогодні середа, інакше ми б сюди не потрапили — забракло б місць.
— Коктейль дуже смачний, — відповів Нот, підвівши очі та вловлюючи зоровий контакт із Реджі, чий пильний погляд потеплішав, концентруючись на Тео, а потім із легким подивом перемикнувся на Блеза. Він знову глянув на Нота, здійнявши догори брови. Тео злегка похитав головою, і Реджі усміхнувся, підходячи до них.
— Меню, сер? — запитав він Блеза, простягаючи йому товстий білий стіс карток.
— Так, приятелю. Я вмираю від спраги! — Забіні дуже поверхнево оглянув маленький квадратик. — Я буду, е-ем, «Зелений оксамит», — зробив замовлення він, назвавши коктейль із початку списку. Реджі схилив голову.
— Отже! — гукнув Блез, нахиляючись до Тео. — Що за хрінь із тобою коїться? Не бачив тебе з вихідних на домашній вечірці.
— Та нічого особливого, я зараз поміж проєктами, тож, такоє, — розсіяно відповів Тео, спостерігаючи, як елегантні руки Реджі наливають Шартрез[3]в довгастий тонкий келих. Він кліпнув і обернувся до Блеза. — Трохи квідичу, трохи фехтування. Готуюся до вечірки на честь літнього сонцестояння.
— Має бути файно, — буркнув Забіні, приймаючи в Реджі келих, який він так артистично поклав на стіл. — Дякую, друже, — бармен кивнув і відійшов в інший кінець бару.
Тео повів плечем.
— Якщо цей квідичний проєкт Поттера вигорить, знов буду дуже зайнятим.
— А чому йому не вигоріти? — запитав Блез, суплячи брови, коли зробив ковток свого напою. — Це до біса смачно! — гукнув він і підняв свій келих у бік Реджі. — На смак, як весняний ранок. З ваніллю.
Тео розсміявся, а потім зітхнув:
— Ех, Драко просто скептично налаштований.
— Як клята стара буркотуха, — Забіні закотив очі. — Звісно, він же такий скептик. У нього ж божественна валява грошей, аж свині не їдять, тому він не розуміє, що декому з нас доводиться інвестувати та ризикувати.
— Ну, а тепер виявляється, що в цьому всьому замішаний ще і Вікгем, — Тео відірвав куточок серветки та зім’яв його в кульку.
— Джек Вікгем! — промовив Блез: — Він у місті? Мені подобається цей парубок. Тепер він ризиковий хлопець. Я б сказав, що його участь — це плюс.
Нот відчув, як риси його обличчя загострюються.
— Ти просто недостатньо добре його знаєш, — він вагався, чи варто розповідати щось докладніше.
Блез якусь мить глядів на нього, а потім знизав плечима:
— Це означає, що він не запрошений на вечірку? — Забіні досьорбав залишки свого напою. Гучно. Реджі миттєво з’явився поряд і, здіймаючи брову, простягнув їм меню. Друзі порадилися і зробили замовлення: Тео аж роздувся, мовивши, що перевищив свій ліміт «Венериних черевичків», а Блез замовив щось, назване на честь якогось метелика з джунглів. Бісові тематичні бари.
— Ні, — промовив Нот, коли Реджі знову відвернувся.
— Що?
— Ні. Вікгем категорично не запрошений на вечірку, і якщо ти спробуєш протягнути його потайки, я випхаю геть і тебе, і його.
— Ану ж легше, тигре, — похитав головою Блез, і Тео помітив, як яскраво спалахнули очі та блиснули білосніжні зуби десь над плечем Реджі. — Але тільки той факт, що Вікгем не подобається Драко, не означає, що він поганий хлопець.
— Справа не тільки в цьому. І ні, я не збираюся вдаватися в подробиці. А також волів би, щоби Драко не вбив когось у Великій вітальні. Забагато свідків, — Тео злегка здригнувся.
Блез розсміявся і похитав головою.
— Гаразд, гаразд. І до слова про його високість.
Нот здійняв брови.
— Що… — стиха почав Забіні, нахиляючись уперед із проникливим поглядом, — за хрінь коїться між Ґрейнджер і ним?!
— А ось на цю тему я із задоволенням із тобою погомоню, — підтримав заданий тон Тео, взявши новий коктейль, який Реджі щойно поставив перед ним, і підняв келих, вдячно кивнувши головою. Блез злегка дзенькнув своєю склянкою об напій Нота, котрий тепер обернувся до нього: — Цілковитої певності я не маю. Але гадаю, що вона йому подобається. Дуже сильно.
— Я бачив ці довбані магофото у «Віщуні»! — захоплено сказав Блез. — А після сцени в бібліотеці?
— Так отож! І ти б бачив його минулої ночі, — Тео нахилився ближче. — Ми зустріли її на прогулянці, і вона була в компанії з Джеком Вікгемом.
Брови Блеза злетіли вище на лоба від цієї новини.
— Вона зустрічається з ним?
— Ні, я так не думаю, але мушу переконатися, — Нот постукав себе по підборіддю і додав цей пункт до свого уявного списку справ. — Але так чи інакше, Драко дуже розлютився, щойно побачив Вікгема — я не думаю, що він знав, що той у Лондоні, — але він був ще більш розлючений, ніж можна було очікувати. Особливо після того, як побачив, що Ґрейнджер стоїть поруч із ним, — Блез жадібно кивав. — І ми вже саме збиралися по-грандіозному, дуже показово роздратовано піти геть, аж раптом Ґрейнджер гукнула Драко.
— Ні!
— Так, і вона назвала його на ім’я.
— НІ.
— Так! І він попрямував до неї! І ти просто мав це побачити, Блезе.
— Розкажи мені.
— Спочатку від маківки до п’ят заціпенів, але потім вона щось сказала — я не зовсім розібрав що саме, але вловив, що він написав їй якусь записку з вибаченнями через ті світлини в газеті.
— Що?! — Забіні надшироко роззявив рота, а в очах спалахнув чистий захват. — Він написав їй записку?!
— Так. Й ось вона щось каже, і він просто… робиться таким лагідним. Я заледве можу це пояснити. Його погляд пом’якшав, і він зробив до неї крок. Ніколи в житті не бачив, щоб він так на когось дивився. Маю на увазі, можливо, на Асторію, але глядів не з такою ж м’якістю, якщо ти розумієш, про що я, — на цих словах Блез аж відкинувся на спинку стільця і присвиснув. — Веду до того, що це може бути щось серйозне. Щось інше, — зауважив Тео, усвідомивши, що він щойно допив свій коктейль. — Насправді мені довелося розірвати цю мить.
— ЧОМУ?!
— Бо я знав, що йому б не сподобалося, якби він дозволив собі бути таким очевидним на очах у стількох людей. Там було кілька Візлів і ще кілька хлопчаків з інвестиційної команди. Поттер. Вікгем. Вони здебільшого прямували далі, але виразно озиралися назад.
— Ні, ти маєш рацію. Йому б це не сподобалося, — Блез похитав головою. — А Ґрейнджер? Як вона реагувала?
— Зробилася яскраво-рожевою. Схвильованою. І Джіні Візлі теж стояла поруч, і ми з нею обмінялися кількома дуже багатозначними поглядами. Вона зрозуміла, що щось відбувається. А він, трясця, наступного дня звалив до Нью-Йорка. Вигадав привід, щоби вибратися з міста, але, здається, я знаю, чому він втік.
— Ху-ху-ху,— Блез знову відкинувся на спинку стільчика й заплющив очі. — Це просто охрініти, яка смакота. Ти ж розумієш, що весь чарівний світ буде в цілковитому шоку, якщо ці двоє почнуть зустрічатися?
— Розумію, — Нот похитав головою і втупився в простір. — Але я думаю, що їм було б дуже добре разом, Блезе. Ти ж бачив, як вона поводилася з ним у бібліотеці.
— І як вона поводилася із Пенс. Їй просто наплювати, шарить, як впоратися із тим усім лайном, — із повагою в голосі констатував Забіні. — І вона вродлива, трясця, у дуже хорошій формі. Я б і сам запросив її на побачення, якби мав шанс.
Тео пирхнув і зиркнув на нього скоса.
— Я не думаю, що він у тебе є.
Блез махнув рукою.
— Тож вони обидвоє планують відвідати вечірку до середини літа, правда?
— Таааа, — протягнув Тео, примруживши очі. — І що ж нам робити?
— Зважаючи на поведінку нашого хлопчика, гадаю, що невеличка доза суперництва завжди може допомогти справі. Я обов’язково познайомлю її з кількома парубками, кину дрібку ласих дотепів у розмові з ним.
— Окей, але не перегинай палицю. Насправді я не зможу аж дуже контролювати процес, бо буду, висолопивши язика, валитися з ніг через обов’язки господаря, — Нот зітхнув. З кожним роком ця вечірка все більше виснажувала його, роблячись марудною в організації.
— Не хвилюйся, — запевнив Забіні, опускаючи свій порожній келих на барну стійку. — Я буду взірцем стриманості, — він випростався на стільці та озирнувся навколо. — Я відлучуся до туалету. Замовиш мені щось із того, що ти пив, для наступного коктейльного раунду, гаразд?
Тео кивнув, коли Блез піднявся зі стільця і, продираючись крізь декілька ліан, дістався до дверей туалету. У Нотовій голові крутилися ідеї щодо Драко з Ґрейнджер та інші способи, як він міг сприяти тому, аби ці двоє зійшлися. Проте йому необхідно було переконатися, що вона ніяк не пов’язана з Вікгемом. Може, стратегічний бранч…?
Раптово поруч з’явився Реджі, виводячи його із задуми.
— Ще по чарчині? — запитав він.
Тео знову кивнув.
— Так, одну для мого друга, — він жестом вказав на свою порожню склянку, — а мені… я не знаю.
— Що скажеш, якщо вибере бармен? — Реджі припідняв один кутик рота.
— Так, будь ласка, — Нот кинув на нього погляд з-під вій. Реджі зірвався на смішок і, обернувшись, схопив склянку.
— Ця порція остання, яку я зроблю для тебе. Моя зміна майже завершена, — зронив він, злегка повернувши голову.
— Яка ж це прикрість, — Тео опустив підборіддя на руку і сперся на лікоть.
— Не обов’язково.
— Овва?
— Я живу у квартирі над баром.
Нот відчув, як сильно прискорився його пульс.
— Там теж більше рослин, аніж меблів?
— Ох, ні, — плечі Реджі затряслися від безшумного сміху. — Там дуже затишно. Навіть мінімалістично.
— Слава Салазарові.
Реджі розвернувся та опустив на барну стійку два матові келихи.
— Я буду там всю ніч.
Тео усміхнувся.
— Ну що ж. І я теж.
ПРИМІТКИ:
** Авторка створила дошку в Пінтересті для візуалізації цієї замальовки — https://www.pinterest.com/scullymurphy/hot-house-flowers/
[1] Шордич (англ. Shoreditch) — це мистецький квартал, що межує з модним районом Гокстон. Молоді творці та законодавці моди наповнюють модні клуби та бари навколо вулиць Шордич-Гай-стрит, Ґрейт-Істерн-стрит і Олд-стрит. Крім того, у кварталі працюють різноманітні заклади харчування: від модних мережевих ресторанів і гастропабів до артизанальних кав'ярень і барів, де подають локшину. Скупитися можна в численних вінтажних і дизайнерських магазинах. https://wayfaringviews.com/things-to-do-in-shoreditch-london/
[2] Бармен говорить про «Jelly Baby» — це різновид м’яких желейних цукерок у формі пухких немовлят, які продаються в різних кольорах. Вперше вони були виготовлені в Ланкаширі, Англія, у дев’ятнадцятому столітті. З часом ці желейки стали важливою частиною британської масової культури. https://en.wikipedia.org/wiki/Jelly_Babies
[3] Шартре́з (фр. Chartreuse) — французький лікер, виготовлений ченцями картезіанського ордена у винних льохах Вуарона в Ізері, на кордоні гірського масиву Шартрез. Оскільки у нас ідеться про коктейль у зелених тонах, то тут Реджі додає Зелений Шартрез, котрий має унікальний колір завдяки настою зі 130 трав, що входить в його склад (в основному, зелений пігмент – це хлорофіл). Міцність напою 55 %. Його вживають з льодом після їжі, як дигестив або в коктейлях. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B7_(%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B5%D1%80)