Work Text:
Іноді моменти життя здаються занадто награними й нереальними, що усвідомлення того, що це все не сон, приходить повільно. Так само думав і Джухо, який сидів на пасажирському сидінні кабріолета й приймав сонячні ванни, які здавалися занадто спекотними через пекуче сонце Флориди. Звісно авто було орендоване, а у Флориду він приїхав усього на декілька днів, але мрії про те, що колись він вернеться сюди й купить якийсь невеличкий будинок на березі океану й недорогий кабріолет, гріли його і з середини, від чого ставало ще жаркіше. Але Джухо переконував себе в тому, що сонце його зовсім не турбує й вкотре поправив окуляри, які зіскочили на кінчик носа.
З роздумів витягнула рука, яка опустилася на стегно й міцно стиснула його. Джухо подивився на Чєюна, який на мить повернув на нього голову, після чого продовжив слідкувати за дорогою й посміхався своїй маленькій витівці, за яку тому точно не було соромно. Його каштанове волосся здавалося повністю золотим під променями сонця, від чого можна було на якусь мить подумати, що це не сонце, а він освітлює весь світ й гріє все своєю посмішкою. У світі Джухо так точно.
– Не засинай, – голосно сказав Чєюн, щоб його можна було почути через міцний потік вітру. – Ми майже приїхали.
– Я не сплю, сонце сліпить.
– Розумію. – Чєюн прибрав руку зі стегна Джухо, щоб поправити власні окуляри, після чого повернув її на попереднє місце. Джухо поклав свою руку поверх його, і продовжив розглядати все навколо.
Океанський бульвар – дивовижне місце штату Флорида. Дорога серед океану, на якій розміщенні дивовижні пляжі, перебуваючи на яких починав вірити, що рай все-таки існує, але спекотно в ньому чомусь, як в пеклі. Широколисті пальми розкинулись вздовж всієї дороги, від чого Джухо згадував кадри з типових американських фільмів про підлітків, але тепер він став героєм одного з таких, й, за законами жанру, вони з хлопцем мають доїхати до пляжу, де будуть всю ніч цілуватися під зірками.
Від думок про романтичність побачення під зоряним небом він неусвідомлено почав гладити руку Чєюна, на що той відреагував тихим сміхом, й зауважив:
– Потерпи, уже на місці. – й кивнув у бік великого стенда із надписом "Ocean Front Beach Park".
Вискочив з авто, Джухо уважно роздивився краєвид, який його оточував і дух перехопив захват від побаченого. Звісно, можна було подумати, що це звичайнісінький пляж, але довга дорога змушувала вірити, що вона не була марна. Чєюн підійшов ззаду і поклав долонь Джухо у власну, і без зайвих слів повів того вниз по сходинках.
Вітер з океану розносив пісок по усьому пляжу, де залишилось не так вже і багато людей, й іноді потрапляв до рота, але все здавалось таким незначним, коли Джухо дивився на сонце, яке перебувало на горизонті й залишало за собою шлейф кольору лаванди.
– Я в захваті! – кричав Джухо, намагаючись перекрикнути океан, що здавалося нереальним.
– І мені подобається! – повторивши подвиг коханого, погодився Чєюн.
– Дякую тобі, що привіз мене сюди!
– Це я маю тобі дякую за все, що ти робиш! Тільки пообіцяй, що не забудеш цю поїздку!
Джухо повернувся до Чєюна, який широко посміхаючись дивився на нього, й підійшов ближче. Він помітив пару піщинок в куточку його рота, й по доброму посміявшись, змахнув їх рукою.
– Обіцяю! – й міцно притулився, рвучко поцілувавши, все так само уявляючи, що вони герої-коханці, але точно не тільки на цей вечір.