Work Text:
-Що не так з цим світом? - трохи роздратовано відштовхує свій смартфон Барнс.
-Конкретизуй, будь ласка, - Романофф, що сидить навпроти нього за невеличким столом на кухні, не підіймає своєї рудої голови від кросворду.
-День Святого Валентина...
Наташа врешті піднімає погляд, ледь намагаючись стримати посмішку:
-А що не так з Днем Святого Валентина?
-Дивний, - бурмоче Джеймс.
Вона дивиться на нього уважно зеленими очима, явно чекаючи продовження, і за хвилину він виправдовує її очікування:
-Добре, назви мене старомодним, але це дивно виокремлювати лише один день у році, щоб...ну ти розумієш... Квіти, романтика, подарунки для коханої людини... Хіба зміст не в тому, щоб намагатися робити приємне людині, яку ти кохаєш все життя?...- він охоче б продовжив своє бурмотіння, проте помічає як Романофф намагається голосно не розсміятися, покусуючи кінчик олівця. - Чудово! Тепер ти будеш казати що, як Стів!
-Ні! Ні-ні! - поспішає запевнити його Наташа. - Тобто - так, це дещо несучасний погляд, проте, це - дуже мило. Це дуже мило, Джеймсе, - вона тягнеться до нього рукою через стіл. - Мені це подобається.
-Добре, - простягає їй руку у відповідь Барнс. - То може...сходимо кудись? Я куплю тобі квіти і все таке інше...
-Звучить спокусливо. Та ти ж знаєш, що я не можу. Пробач, - засмучено говорить Наташа.
-Черговий порятунок світу? - він намагається посміхнутись, але виходить невтішно.
-Ні. Я померла, Джеймс.
Образ Наташі швидко розчиняється в порожній квартирі.
Від романтично-святковох лихоманки, що, здається, охопила кожного Барнс вирішує заховатись. Джеймс щиро сподівається, що Ґугл не помиляється ( декілька разів було) і кінотеатр на Західній вулиці, куди вони ходили зі Стівом до війни все ще працює. Три трешові кінострічки в прокаті та гарантовано пуста зала - частина міста не велелюдна - саме те, що потрібно такому одинаку як він.
Вулиця огортає його туманом - лютий в Нью Йорку вологий та теплий, сміхом перехожих та яскравим світлом. Йому подобається велике місто, де так легко загубитися. І, навіть, якщо його хтось впізнає, то розчинитися непомітно в натовпі з його навичками буде простіше простого. О так! Навички - це те що видає його з усім потрохами, швидше ніж вібраніумова рука.
Натренований слух відразу відрізнив звук штурханини та возіння бійки. В першому ж темному закапелку Барнс помітив дві фігури, що неграційно борсались. Тамуючи бажання втрутитися, а пройти мимо і побороти ось це, чомусь таке знайоме відчуття, що раптом зколихнулось, аж раптом:
-Єлена?
Білявка всього на мить повертає до нього голову:
-О, привіт! Якими вітром? - вона ухиляється від доволі тупого випаду зловмисника, і стрімко ставить його на коліна ударом в пах. Класичний прийом.
-Що ти... - Барнс не впевнений чи треба йому знати. Вочевидь, Бєлова чудово володіє ситуацією та не потребує сторонньої допомоги. Проте, це все виглядає дивно. Наскільки взагалі подібне може бути не дивним.
-Побачення, - вона врешті вирубає кавалера міцним ударом, здається, дещо приправленим електрошокером.
І це зовсім не те, що очікував почути Джеймс, тому він справедливо та щиросердно зауважує:
-Я навіть не знаю, що сказати...
-Та нічого не говори, - дівчина намагається привести до ладу свій вигляд, смикаючи одяг та поправляючи волосся. -Невдале побачення. Ну з ким не буває, - хлюпаючи носом бурмоче Бєлова.
-З тобою все в порядку?
Знаючи її вишкіл - так. З нею абсолютно точно все нормально. Ні подряпин, ні синців. Певно вона ухайдокала того покидька хвилини за три...
-Мгм, - аж занадто завзято киває вона головою. -Всеномано.
-Точно? - якщо він щось і тямить в нормально, то це те що шморгати носом для Бєлової не нормально.
-Нііііі...
Неочікувано дівчина заходиться в риданні.
-Це мало бути моє перше побачення! Розумієш? Справжнє побачення! Він мав би прийти з квітами, ми б пішли в кіно чи ресторан, потім би він провів би мене додому, де я б його поцілувала напрощання, - скоромовкою видала Єлена. - А натомість... - дівчина сердито пхнула ногою невдаху, що так і лежав недалечко.
-Мені дуже прикро, що так сталось, - насправді ні. Йому ніяково. Він уявлення не має, що робити з цим похнюпленим дівчиськом. А, напевно, колись він же знав... В його голові є спогади як галантно він втішав дівчат, і до чого ті втішання його приводили. Але це ніби не його спогади, а якоїсь іншої людини. Іншого Джеймса.
-Гей, - він намагається зосередится на Єлені, - слухай, я тут зібрався подивитися якийсь дурноверхий фільм... І я нібито не проти компанії.
Так, це зовсім не схоже на того Джеймса, спогади якого живуть в його голові. Проте цей Джеймс, яким він прокинувся сьогодні та намагається бути щодня, теж не залишить засмучену дівчину в темному провулку. Нехай дівчина і шпигунка екстра класу та трошечки вбивця.
Єлена врешті, затамувавши подих, підводить на нього свої здоровенні зелені заплакані очі.
-О, ні, - вона знервовано прикусує губу. -Ти кличеш мене на побачення з жалю!
І знову заходиться сльозами.
-Що? - Барнс щосили намагається не панікувати, але, здається вже пізно. -Ні-ні-ні. Ти мене не так зрозуміла.
Єлена знову зупиняється, намагаючись второпати до чого йде розмова:
-Тобто ти мене на побачення не запрошуєш?
-Ні, - можливо він сказав це аж занадто швидко.
-Тобто - запрошуєш? - її світлі брови підіймаються вгору.
-Ні. Тобто запрошую не на побачення. На не побачення, - треба було просто пройти мимо цього довбаного провулку.
-Я не підходжу для побачення? - що? До чого взагалі вона його про це питає.
-Ні. Тобто так.
-Ясно, - добре, бо йому нічого не ясно.
-Добре, - стримуючи полегшення вимовляє Барнс.
-Ні, не добре, - киває головою Єлена. -Чому я не підходжу для побачення?
-Дідько... - здається, це і називається точкою неповернення.
-Ні, поясни мені, будь ласка, що в мені не так? Я не достатньо симпатична? Розумна? Весела? Я дуже весела. Дуже. Ясно тобі.
-Стій. Дай мені секунду, - Джеймс намагається примирливо звести руки вгору. -Давай з початку.
-Я запрошую тебе, - гарний початок: він це сказав і не вмер ані від зніяковіння, ані від Єлениного електрошокеру, - на дружнє побачення?
Обличчя Єлени витягнулось, проте брови повернулись на місце. Жодного шансу. Абсолютно точно - не після сказвного. Він таки помре в цьому провулку.
-Це було доволі жалюгідно, - Бєлова незадоволено кривить рота. -Проте, хто я така, щоб засуджувати, чи відмовлятися, - знизуючи плечима неочікувано закінчує вона. - Купиш мені квіти?
-Добре, - погоджується Барнс, намагаючись не прозвучати занадто приречено. В решті, хто забороняє купувати друзям квіти?
-Пішли, - Єлена в останнє поправляє волосся та одяг, перед тим як остаточно зробити крок на галасливий та яскравий вечірній проспект. Барнс не вагаючись слідує за нею.
-Акхм...- киває дівчина в сторону його руки, щоправда натикаючись на незрозумілий погляд Джеймса, вона хвацько підхоплює його під руку сама. -Хм, і не скажеш, що несправжня, - здивовано зауважує вона, маючи на увазі вібраніумову руку.
-То що будемо робити? - питає Бєлова, намагаючись зазирнути йому в обличчя.
-Кіно? - він все ще почуває себе ніяково в цій ситуації, але Єлена дивовижно вміє відволікати від внутрішнього самокопання. Цікаво, чи це робить вона це навмисне, використовуючи якусь практику НЛП?
-Так! - ледь підстрибнувши, радіє дівчина. -Романтична комедія?
-Ні. Що? - ловлячи її здивовано-розчарований погляд, запитує Барнс. -Ми не створені для такого.
-Так,- знизує плечима Єлена, - ти правий. Ми не створені. Але якщо сьогодні ми це не зовсім ми? Або зовсім не ми? Просто Джеймс. Просто Єлена. Без всього того багажу, знаєш?
Барнс уважно дивиться на неї, здивовано помічаючи, яка Єлена мініатюрна. Вони обидві мініатюрні.
-То що, прикинемось кимось іншим?
Вона нетерпеливо чекає відповіді, Джеймс помічає це в ледь помітному посмикувані її губ, так, ніби вона вже готова радісно посміхнутися, коли той погодиться. Йому справді хочеться потішити її, проте він зважає:
-Це тебе тренували на шпигунку. В мене погано виходить прикидатися кимось іншим.
Її обличчя майже не змінює виразу, а от очі - її величезні, теж зелені очі - бачать те, що він прикидається весь час.
-Ну добре, - врешті здається він. І, насправді, приймаючи цю, на перший погляд, таку не підходящу йому гру, Джеймс, чомусь, відчуває полегшення.
Вони маневрують серед яскравого та галасливого натовпу, зовсім не привертаючи уваги. Просто Джеймс. Просто Єлена.
Врешті, Ґугл таки збрехав. Так, кінотеатр все ще знаходився за старою адресою, проте в прокаті виявилась романтична комедія, замість поганенького бойовика. Зал був порожнім, касирка - ледь притомною. Півтори години пролітають дивовижно швидко: вони сміються над дурнуватими героями - уявити себе на місці героїв таки не можливо, так само які себе в ситуаціях, в які ті потрапляють.
-І все ж таки це не найгірший фільм в моєму житті, - зауважує Барнс, коли вони виходять з кінотеатру.
-Та невже? - дивується дівчина. -Ти ж не почнеш нидіти, що колись фільми були кращими?
-Не кращими. Іншими, - примирливо відповідає Барнс.
-Як скажеш. То який найгірший?
-Місія нездійсненна, - після півхвилинного мовчання видає він.
-О, так! - майже підстрибує Бєлова. -Ще ніхто і ніколи не дискретував роботу шпигунів як Том Круз!
Єлена зупиняється різко. І Барнс не встигає зупинитися вчасно та легенько зіштовхується з нею.
-Квіти. Ти обіцяв квіти, - посміхаючись киває на прилавок, що майорить різнобарвними букетами, Бєлова.
-Добре, - погоджується Джеймс, врешті він справді обіцяв, і планує дотриматися слова.-Які квіти ти любиш?
Він уявлення немає, що може сподобатися Єлені. Такі знання йому ні до чого. Вони напарники, друзі врешті решт. Інтуїтивно, а швидше, завдяки знову таки своїм аналітичним навичкам, він на сто відсотків впевнений, що це не будуть банальні троянди. Проте дівчина і тут дивує його:
-Соняшники.
-Соняшники?
-Так, соняшники.
-Чому такий дивний вибір? - він здивований і справді щиро цікавиться.
-Не знаю, - відповідає Єлена, розглядаючи жовті пелюстки квітів. -Це щось... Можливо з дитинства. Я не знаю. Вірніше не пам'ятаю.
-Ти хотіла б згадати?
-Так. Дуже. Проте, я була дуже мала, коли потрапила спрешу в притулок, потім в Червону Кімнату... - Єлена затинається, бо вони обоє знають, про Червону Кімнату більше, ніж коли-небудь хотілось би. Він. Вона. Та Наташа.
-Іноді, це працює як захисний механізм, - раптом каже Барнс.-Ти не пам'ятаєш того, що може нашкодити тобі.
-Я розумію, що ті спогади не були б солодкі, але...Вони б були, - дівчина пригортає оберемок жовтих квітів до себе так, неначе це щось справді ...рідне.
-Ти теж не згадав всього? - він знає, що питання це не просте.
-Мені вистачає.
"Романова! Еще раз!" - проминуло в його голові. Так, він добре пам'ятає.
Джеймс проводжає Єлену до дверей її будинку в Гарлемі, на диво розуміючи, що вечір він провів гарно. Залишається сподіватися, що Єлена теж.
-Це було дуже хороше побачення, - він навмисно пропустив "дружнє".
-Так,Барнсе, дякую. Дякую за квіти. І за те що...
Джеймс перебиває її. Сухим поцілунком в губи.
Це геть не схоже на нього. Принаймі, на нього теперішнього: розтрощеного та заново майже складеного. Та чомусь він відмовляється думати про це як про хороше чи про погане.
-Здається, ти казала про поцілунок на ґанку...
-Угу, - виявляється, Бєлову все ж таки можна збити з пантелику. -Це... Так, це було не погано, - погоджується Єлена, ховаючи посмішку в кутках рота .-Добраніч, Джеймсе.
Чи закоханий він в неї? Абсолютно точно ні. Чи вона подобається йому? Абсолютно точно так. І поки цього досить.