Work Text:
— Я так більше не можу, — Морґана кинулась на шию Ґвен, як тільки та відчинила двері, — Ґвен, прошу тебе, ми маємо щось з цим зробити, це має закінчитись...
Решта слів потонула в риданнях, схлипуваннях та нерозбірливих прокльонах на адресу Утера.
—Зачекай, — Ґвен обійняла її за талію, підвела до скромного ліжка та посадила, — що знов? Як я тобі можу допомогти?
—Я боюсь, — для Морґани визнати свій страх завжди було непросто. Поки вона зізналась Гвен, що боїться спати одна, пройшли місяці. Гвен обережно взяла дівчину за руку.
— Ти можеш все мені розказати, кохана, — сказала м'яко.
— Він нас знищить, — Морґана говорила дуже тихо їй на вухо, — як тільки дізнається. Вб'є тебе і замкне мене в найкращому випадку в моїх покоях до кінця життя, якщо дізнається, що ми разом. Я не можу дивитись, як ті, хто хоч якось відрізняються від інших, йдуть на смерть, тому що мій батько безумець. Якщо я побачу ще одну страту, я збожеволію. Я боюсь того, що він може з нами зробити. Я не можу ризикувати твоїм життям.
Гвен не одразу знайшла, що сказати. Як заспокоювати людину, коли "все буде добре" це відверта брехня?
— Як я можу допомогти? — нарешті спитала вона, взявши обидві її руки у свої, — Ти знаєш, я все зроблю. Хочеш, звільнюсь і поїду, і ти ніколи мене не побачиш. Хочеш...
— Ні, ні, — Морґана перервала дівчину, покриваючи її руки швидкими поцілунками, — будь ласка, ти єдине, що мене тримає, не покидай мене. Ми поїдемо, ми поїдемо разом. Житимемо у гарній хатинці десь на відшибі, вирощуватимемо овочі та трави на городі, і не повертатимемося...принаймні поки Артур не король.
Ґвен з несподіванки встала. Перевірила, чи завішені вікна, чи добре зачинені двері. Не сказати, що ніколи не про це думала, але — куди? Як? На що жити? І наскільки цей вибір безпечніший?
— Морґано, — вона почала і зупинилась, безпомічно опустивши руки. Морґана вже прийняла рішення. Її не зупинити ніяк і нічим.
Морґана квапливо розв'язала мішечок на поясі та висипала на ліжко діамантові каблучки, сережки з сапфірами, важкі золоті браслети.
— Ми не бідуватимемо, — її очі горіли, — це мої речі, Ґвен, я не краду. За все, що я витерпіла від Утера, це ще мало. В мене є таких не одна шкатулка. Ґвен, моя Ґвен, завтра ми поїдемо на прогулянку і не повернемось. Скажи мені, що ти згодна, скажи, що втечеш зі мною!
Гвен взяла каблучку із золотою змійкою зі смарагдовими очима на долоню.
— Морґано, — сказала вона тихо, — якщо ти цього бажаєш, то я з тобою. Але якщо тікати, ховатись треба так, щоб він ніколи нас не знайшов.
— Братику, — щось у голосі Морґани підказувало, що вона насправді не насміхатись з нього прийшла, — знов зайнятий важливими державними справами? Хтось не поділив город, чи десь півня вкрали?
Артур сонно підвів на неї погляд від паперів, над якими просидів весь день з раннього ранку.
— Морґано? Так пізно? Усе в порядку?
—Так, — вона брехала, і навіть не намагалась це приховувати, — я хотіла тільки сказати... ти хороший брат. Я люблю тебе.
Закусила губу, відвернулась, вже взялась за ручку дверей.
Артур встав з-за стола і наздогнав її, обійняв, мабуть, вперше з того часу, як вони були підлітками. Відмітив, що тепер вона стала трохи вищою за нього. Відчув, що вона сильно тремтить і блідіша, ніж зазвичай.
— Я не знаю, що ти хочеш зробити, — прошепотів він, — але скажи мені, і я підтримаю і допоможу.
— Як будеш мене шукати, — Морґана змучено всміхнулась, — не знаходь.
— Ти зібрала їжу нам в дор...для нашого пікніка? — Морґана повільно розчісувала волосся перед дзеркалом, намагаючись не виказати хвилювання навіть перед собою, — Ґвен?
— Це я, моя леді, — Мерлін ніяково топтався біля входу, — Ґвен щойно заходила до нас з Гаюсом...
Попрощатись.
— Взяти деякі мікстури та трави.
Розумно. Про це Морґана і не подумала. Ліки завжди стануть в пригоді.
— І ти прийшов їх принести? - удавано безтурботно спитала дівчина, знов відвернувшись до дзеркала. — Як мило з твого боку. А де Гвен?
Мерлін нерішуче зробив крок вперед.
— Я хочу сказати, я знаю. І я сподіваюсь... сподіваюсь побачити вас обох знову.
— Тихіше, Мерліне, — Морґана підскочила і перевірила, чи ніхто не слухає біля дверей, — тут можуть всюди бути вуха.
І вже м'якше додала.
— Дякую, друже.
— Я розумію, — Мерлін ніжно потиснув їй руку, — удачі.
— Кому, як не тобі, розуміти, — пирхнула Морґана, — коли ти вже йому скажеш?
Мерлін зашарівся і сховав погляд.
— Не знаю. Я ще не готовий про це говорити, моя леді.
— Іди сюди, — вона розсміялась і розкрила обійми.
Леді Морґана покинула Камелот разом зі своєю служницею Ґвен, щоб відправитись на пікнік, але не повернулась до вечора. Серед версій лицарями висувались можливе викрадення, втоплення в озері, або ж втручання магії. Пошукова місія, очолена самим принцом Артуром, закінчилась невдачею. Наступного ранку в покоях леді Морґани було знайдено записку всього з одним реченням: "Не шукайте мене".