Chapter Text
Ніл намагався не здригнутися під пильним поглядом дорослого чоловіка. Він стиснув долоні й відігнав усі думки, які неодмінно змусили б його скрутитися, якщо придивитися до них надто уважно.
— Розкажи мені про себе, Ніл, — сказав чоловік.
Він відкинувся на спинку крісла, і воно скрипнуло на знак протесту. Чоловік мав сто вісімдесят сантиметрів чистих м’язів, і Ніл був, м’яко кажучи, наляканий. Це його перша в історії співбесіда прийняття на роботу, і йому пощастило зустріти чоловіка, який виглядав так, ніби міг легко розламати Ніла навпіл однією рукою, а їсти тако – іншою. Ніл був упевнений, що він навіть нічого не проллє зі свого тако. Від нього так тхнуло силою.
— Гм… Я Ніл Джостен. Двадцять один рік. Я щойно переїхав до Пальметто, тож шукаю роботу… е-е, — відповів Ніл після того, як секунду дивився на біцепси чоловіка, намагаючись оцінити, чи не спітнів би той, розчавивши там щось сферичне, наприклад, голову Ніла чи кавун.
— Чесно кажучи, твоє резюме не таке вже і вражаюче, Ніле. Дай мені щось для роботи, — сказав чоловік так само беззагрозливо, як людина його розміру могла повідомити сумну новину, що Ніл жалюгідний.
— Я… Вибачте, це дурниця. Я щойно побачив напис «Потрібна допомога» й подумав, чому б і ні? Це чудове місце, я впевнений, що ви не наймете людей, які навіть не закінчили середню школу, — сказав Ніл, збентежено пофарбувавши шию в яскраво-червоний колір. Він скочив на ноги, намагаючись вибратися, перш ніж виявити, що він зовсім один, уперше в житті в нього нікого немає. Чесно кажучи, він зайшов у елітний ресторан лише тому, що на табличці було вказано, що спеціальні кваліфікації були бонусом, а не вимогою. ФБР зовсім не дало йому купу дипломів і рекомендаційних листів, коли видавали нові водійські права.
— Сідай, хлопче, — сказав чоловік, потираючи обличчя, — мені байдужі ступені, я думав, що це вказано в оголошенні. Я поговорю з Ден пізніше. У будь-якому випадку, сідай.
Ніл нерішуче сів назад, уникаючи погляду.
— Слухай, я хочу тебе найняти, але ти маєш розповісти мені кілька речей про себе, щоб я знав, куди тебе пристроїти, так? Ти добре володієш ножем? А як щодо математики? Наскільки ти сильний? — уточнив чоловік, а сором і розчарування Ніла тільки розпалилися.
— Ви хочете мене найняти? — скептично запитав Ніл.
— Так, — відповів чоловік впевнено і твердо.
— Чому? — Ніл не міг не запитати. Він приготувався до якоїсь нісенітниці чи мотиваційної відповіді, але чоловік знизав плечима.
— Я наймаю людей, яким, здається, потрібна перерва. Ти виглядаєш за три години від того, щоб померти з голоду. Або зневоднення, залежно від того, що станеться раніше.
Ніл скривився, але не тому, що чоловік сказав щось про його порожнє резюме чи шрами. Звісно, він мав рацію. Ніл ледве справлявся, тому подумав, що найпростішим способом красти їжу – буде робота в ресторані.
— Отже, куди ти хочеш бути розміщеним? Кухня? Облік? Доставка? — чоловік звів брову .
— Я не маю кулінарного досвіду. Я добре володію математикою. Хочу отримати GED, а потім спеціалізуватися на прикладній математиці. Але спочатку я подумав… можливо, офіціант? Це те, куди йде більшість чайових?
Чоловік кивнув і нашкрябав щось у розкиданих на ньому паперах. Попри всю вишуканість цього місця, офіс, куди направили Ніла, кричав про що завгодно, але не про гроші. Стіл завалений такими товстими файлами. Ніл мало не запитав, чи знає Ваймак, що таке USB-накопичувач. До біса, Ніл буквально тікав від психопатичного серійного вбивці більшу частину свого життя, і він усе ще знав, як орієнтуватися на Google Drive після рідкісного відвідування бібліотеки. Чи довіряв він Google? Чорт забирай, ні. Однак він оцінив 5 Гб вільного місця.
— Чайові не мають бути твоєю турботою, — відмахнувся він, — ми заробляємо достатньо грошей, щоб моїм людям не доводилося випрошувати в мудаків пару доларів за ніч. Твоя зарплата буде починатися від 30 доларів на годину. Через два роки, якщо ти досить добре працюєш, щоб залишатися, це буде 35.
Ніл підняв щелепу з підлоги. Якби вони хотіли, щоб він годував із ложечки розпещених мам із передмістя і одночасно читав Біблію, він би зробив це за такі гроші.
Чоловік розсміявся: — Добре, давай-но почнемо з Ден. Вона моя менеджерка. Ти чекатимеш за столиками, доки не розберешся вдосталь із математикою, щоби прочитати мої цифри. Кевін зазвичай робить це для мене, але його щойно підвищили до шеф-кухаря, тому він не має на це достатньо часу.
Ніл нетерпляче кивнув: — Я можу це зробити.
Чоловік простягнув руку: — Ласкаво просимо в команду, Ніл. Ти можеш називати мене Ваймак. Чи зможеш почати прямо зараз?
****
— Тоді ти натискаєш «готово», і це все. Не хвилюйся, ти зрозумієш, Ніл, — тепло посміхнулась йому Ден.
Він був вражений тим, які… були всі чудові. Наразі він зустрівся з менеджеркою, Ден, яка провела для нього екскурсію та представила решту команди, коли зупинялась біля їхніх місць; пояснила йому, як він може вводити їжу в систему, як може опублікувати свою доступність у дошку оголошень, і де зберігати свої речі. Він із задоволенням виявив, що шафки мають міцні замки, і сказав Ден, що він буде доступний доти, поки йому дозволять працювати на зміну.
Еллісон, ще одна офіціантка, яку Ніл одразу знайшов зухвалою та смішною, простягнула йому фартух.
— У нас немає дрес-коду, але тобі заборонено знову носити цей одяг чи будь-який подібний варіант, — сказала Еллісон.
Ніл глянув на свою толстовку та джинси. Толстовка не мала жодних подряпин, а джинси були достатньо випрані, щоб зробити їх майстерно світло-блакитними. Його одяг був чудовий.
Ден кивнула на знак згоди.
— Проста чорна футболка та штани підійдуть. Але без джинсів, «Лисяча нора» – респектабельний заклад.
Еллісон усміхнулася, наче Ден щойно сказала внутрішній жарт, який він зрозуміє пізніше.
Вони навчили його меню, дали поради, як поводитися з невихованими клієнтами, а потім Ден показала йому, як вести роботу. Дівчина поплескала його по спині:
— Удачі, Ніл. Не дозволяй індустрії послуг висмоктувати з тебе життя!
Нілу призначили три столики, тому що це був його перший день, і йому знадобився деякий час для адаптації. Він підійшов до першого столу, сім’я із чотирьох осіб; двоє хлопчиків-близнюків кидають один в одного хлібні палички, а гетеронормативні батьки вважають таку поведінку прийнятною.
— Вітаю, я Ніл, ваш сьогоднішній офіціант. Що я можу зробити для вас? — сказав він із легкою усмішкою, яка, за словами Ден, зробить клієнтів зручнішими.
Його очі перескочили на Ден, що стояла в кутку. Вона підняла великий палець на знак підбадьорення, і Ніл відчув, як напруга в його плечах трохи послабилася.
Батько, якого Ніл назвав би претензійним придурком, показав на меню. Ніл нахилився ближче, щоби побачити, на що він показує.
— Чи можемо ми домовитися? Замість одного шматка стейка я хочу два, — сказав він, і Ніл кивнув.
— Тож це буде дві страви?
— Ні, одна, але я хочу два стейки.
— Добре, одна страва і шматок стейка. То ж, які б ви хотіли бачити обидва гарніри, сер?
— Ні-ні, я хочу, щоб у цій страві було двоє стейків, — сказав чоловік поблажливим тоном.
Ніл кліпнув на нього.
— Ця страва складається зі шматка стейка та двох гарнірів. Ви сказали, що хочете два, тому цю страву та стейк узяти з нашого основного меню?
Жінка поруч із ним розсміялася.
— Та ж ні, ми хочемо два стейки й чотири гарніри.
Ніл працював у сфері обслуговування менше п’яти хвилин і був готовий рвати на собі волосся.
— Тож, дублюємо страву?
— Що такого важко зрозуміти? Я хочу цю страву, але я хочу два стейки. Тут написано два гарніри на стейк, тож ми отримуємо їх чотири, — пояснила йому жінка, наче він тут божевільний.
— Ви бля… — почав Ніл, але не зміг закінчити, тому що Ден підскочила прямо до нього.
— Вітаю! Чим я можу вам допомогти? — сказала вона, яскраво посміхаючись.
Чоловік закотив очі.
— Ваш хлопець той ще кадр. Що це, його перший день? У будь-якому випадку, ми хочемо ось це, але з двома стейками замість одного, тобто із чотирма гарнірами.
— Зрозуміла, сер, — кивнула Ден, — Чи можу я запропонувати вам отримати стріплон-стейк, а ми розріжемо її навпіл? Таким чином Ви отримаєте стільки ж стейка, скільки й рібая. Що стосується гарнірів, ми можемо приготувати два звичайних, які йдуть із цією їжею, а інші дві – з дитячого меню. Так отримається дешевше.
Ніл був вражений тим, як вона впоралася із цим безладом. Чоловіка не злякала її дивна логіка.
— Добре, але я хочу, щоб один шматочок цієї смужки був середньо прожареним, а інший – повністю.
Ден всміхнулась, ніби це було звичайне прохання.
— Дайте мені перевірити, чи може кухня зробити це для вас, сер. Чому Ви не повідомляєте Нілу про свої замовленні напої?
— Дієтична кола, — сказала жінка, надто зайнята грою на телефоні.
— Я хочу пива.
— Мамо, можна нам газованої води? Будь ласка? — заскиглив один із близнюків.
— Ні, — промовила мама, що викликало виверження вулкана криків на п’ять октав вище безпечного рівня людського слуху.
— Вони матимуть апельсиновий сік і чізбургери з картоплею фрі, — сказав чоловік, не звертаючи уваги на метушню та звертаючись до Ніла, як до покидька.
— Звичайно, — відповів Ніл, записуючи все це.
Вони з Ден повернулися на кухню.
— Цей хлопець не на приколі? — прошепотів Ніл, і Ден посміялась із нього:
— Ласкаво просимо до Лисичої нори, Ніл!
****
Решта його зміни пройшла напрочуд гладко. Він був виснажений, але не міг подолати відчуття надії в грудях, хоч як сильно він намагався.
Хлопець пробрався в зону зберігання продуктів, щоб вкрасти трохи рису. Йому вдалося б розтягнути його настільки довго, наскільки це можливо: від сьогодні до його першої зарплати. Ніл отримає справжні продукти, коли зрозуміє своє життєве становище. Саме зараз він винаймав скромний мотель на ніч і складав свої мізерні речі в речовій сумці, яку всюди брав із собою. Щойно запхавши у свою сумку мішок рису й застібнувши його, він підняв очі й побачив, що один із кухарів, що стояли в черзі, Рене – він пам’ятав, бо її волосся пофарбоване у веселкові кольори на кінчиках, а зверху відбілене – спостерігала за ним.
Він був наляканий. Як вона, трясця, так підкралася до нього?
— Я… я… — почав він, але вона всміхнулася.
— Я просто прийшла взяти трохи картоплі.
Ніл відчув, як його горло стиснулося. Вона, напевно, розповість йому, чи не так? Він не хотів красти на своїй роботі в перший день, але в його сумці більше не було їжі.
— Все добре. Ніл, правильно?
Він підтвердив, але його горло не відпустило настільки, щоб він міг збрехати. Вони так добре з ним поводилися, а він потрапив у цю лажу в перший же день.
— Ти збираєшся сказати Ваймаку? — спитав він, зіщулившись від власного тремтячого голосу.
Вона похитала головою.
— Не хвилюйся про це.
Він опустив голову й пішов за нею назад на кухню. Вона недовго залишалася поруч із ним, повертаючись на своє місце, але дивилася йому в очі, коли крикнула: — Гей, Ендрю? Чи можеш ти додати в мій гамбургер сир Колбі Джек замість Чеддер?
Ніл зупинився на місці. Ендрю, шеф-кухар, за словами Ден, її не визнавав. Рене посміхнулася йому.
— О, ми робимо Ендрю запити? Ти можеш зробити мені пасту з горілкою, Ендрю? — кондитер висунув голову з-за рогу й вистрелив у бік Ендрю щенячою мордочкою. Це чудово подіяло б на Ендрю, якби він підвів очі зі свого місця. Шеф-кондитер був високим і мав енергію золотистого ретривера. Метт, хлопець Ден, і той, до кого ти йдеш, якщо хочеш додовбатись до Кевіна, шеф-кухаря.
— Відзначив, ще хтось? Новий хлопець? Є якісь особливі побажання чи в тебе все в порядку із залишками? — сказав Ендрю, продовжуючи нарізати ряд овочів перед собою.
— Е-е… — розгубився Ніл.
Ендрю подивився на нього з нудьгою.
— Твоя зміна закінчилася, так? Ти приходиш до мене, і я пакую тобі їжу. Але якщо я буду щось помішувати на плиті, зачекай, поки я про тебе не згадаю.
Ніл насупився.
— Їжа безкоштовна чи її випишуть із мого чеку?
Ендрю закотив очі, але Рене випередила його, відповівши:
— Ні! Ваймак дає нам усім безкоштовне харчування в кінці кожної зміни. Якщо ти закриваєш зміну або Ендрю немає в цю годину, ти можеш зробити собі сам, доки ти повідомляєш що береш, щоб Кевін міг це замінити. Він стає специфічним, коли інвентар не відповідає його цифрам.
— Ти знаєш, скільки вина я замінив через Еллісон? — Кевін, який був зайнятий розкладанням паперів у кутку, пожвавився при згадці свого імені.
Ніл був настільки збентежений, що запитав: — Чому?
Кевін насупився.
— Чому, що? Чим ми будемо обслуговувати клієнтів, якщо я не заміню те, що беруть хулігани?
— Ваймак піклується про те, щоб його працівники були достатньо здоровими, щоб вони могли докласти всіх зусиль до своєї роботи. Принаймні так він каже. Якщо ти запитаєш мене, у нього просто велике і м’яке серце, приховане за всіма цими м’язами, — відповів Метт, але це не полегшило хвилювання Ніла.
— Я плачу вам усім, щоб ви сиділи і пліткували? Нам є кого годувати, — сказав Ваймак, приголомшивши всіх, крім Ніла, який бачив, що він підійшов до розмови цілих п’ять хвилин тому.
Ваймак жестом попросив його йти за ним до кабінету, і Ніл слухняно це зробив. Коли Ваймак зачинив двері після того, як вони увійшли, він сів на стіл і схрестив руки.
— Тобі щось потрібно, дитино?
— Що?
— Я чи будь-хто з команди може чимось допомогти тобі? Потрібне місце для ночівлі? У тебе достатньо грошей, щоби безпечно повернутися додому?
— Чому?
Ваймак зітхнув.
— Це про другий шанс, Ніле. Другий, третій, четвертий, будь-який, якщо ти отримаєш принаймні на один більше, ніж будь-хто інший хотів тобі дати.
Ніл подивився вниз і пошарпав ногами.
— Я взяв мішок рису. Один із маленьких.
— Якщо тобі потрібно більше, ніж їжа, яку дасть тобі Ендрю, просто візьми це і скажи Кевіну, щоб замінив.
Ніл не хотів плакати.
— Дякую.
Ваймак відпустив його, помахавши рукою та сказавши:
— Йди далі.
Ніл вийшов із кабінету й повернувся на кухню. Ендрю тримав сумку, наповнену двома одноразовими контейнерами для їжі. Він передав її Нілу перед тим, як повернутися до свого місця. Ніл секунду спостерігав за ними, перш ніж покинути ресторан, сповнений емоцій, які він не міг розпізнати.