Work Text:
Дії проходять у часи, коли люди поважали лісових богів, за часів, коли все це було не вигадкою і не легендами.
Знайте, з чого все почалось і чим все закінчиться.
Це був початок весни, тільки-но відступили зимні холоди, але до прильоту птахів було ще далеко. Невеличке селище розташоване поряд з Галичиною, а біля нього густий ліс, якому ні кінця, ні краю. У ньому знаходилась хатинка – на вигляд домівка лісника, котра не відрізняється своїми розмірами від середнього житла в селищі поруч. Проте, опинившись всередині непроханий ніколи не знайде вихід з неї без допомоги хазяйки дому – старої відьми Агафії.
Стара вона лише на вік, але завдяки відьомським сил жінка зуміла зберегти свою дівочу, дивовижну красу: темне шовкове волосся, котре за часту зібране в низький хвіст, аби не заважало; великі очі яскраво зеленого кольору, маленький рівний ніс, бліда шкіра та припухлі губи, на яких відтепер часто з’являється м’яка посмішка, спостерігаючи за спробами використання нещодавно набутих сил своєї учениці.
До речі, про неї..
Різкий звук розбитого скла привернув до себе увагу:
-Рута, мила, в тебе все добре? – занепокоєно запитала жінка, відриваючись від своїх діл та виходячи на ділянку за хатинкою, поруч з якою і лунав шум.
-Виииибачте, я хотіла протерти скляночку, але вона вислизнула і….ось, – на землі знаходилась розбита склянка, внутрішній склад якої повільно розтікалася поки дівчинка винувато опустила погляд на своє взуття, чекаючи реакції наставниці та перебираючи в руках краї своєї сорочки.
Агафія підійшла до Рути і побачила, що її рука кровоточить від порізу, який вона отримала від розбитої склянки.
- Ой, моя дорогенька, що тобі сталося? - відьма обережно взяла дівчину за руку і повела до своєї хатинки, де мала невелику відьомську аптеку. Вона попросила ученицю присісти на диван і швидко підійшла до полиці, де зберігалися її зілля, мазі та еліксири.
Агафія пригадала, що недавно відкрила новий рецепт лікувального бальзаму, який здатен зцілити навіть найглибші поранення. Швидко змішавши декілька трав і додавши кілька крапель своєї відьомської есенції, нанесла отриману мазь на порізану руку Рути.
- Зачекай трохи, моя мила, - сказала відьма, тримаючи поранену руку в своїх обіймах. - Цей бальзам принесе швидке зцілення.
Час повільно минав, але кровотеча затихла, а поріз на руці почав заживати. Жінка стежила за процесом, ніжно оберігаючи і лікуючи рану своєї учениці. Після деякого часу поріз зник зовсім.
- Дякую, наставнице, - промовила дівчина з вдячністю в очах. - Ви справді дивовижна відьма.
Агафія посміхнулася і відповіла: - Ти вже зробила значні кроки у своєму навчанні. Але пам'ятай, магія - це не просто володіння зіллями та закляттями. Вона внутрішня, вона з’єднана з твоїм серцем і душею. Ти маєш надати простору своїй інтуїції, відкритися до магічних енергій, які оточують нас.
- Авжеж, я це розумію, до речі, а що знаходилося у склянці? – запитала молода відьмочка доки роздивлялася свою руку, на якій ще зовсім нещодавно знаходився поріз.
-Барвінок, - розпізнавши рослину за його запахом та кольором відповіла Агафія, - і досить перепрошувати, це всього лише настоянка з нього, навіть не зілля, а якщо і так, то головне аби ти була в безпеці - уклонив голову на бік та обвів дівчину поглядом відповіда вона, - візьми кошичок та збігай за барвінком, набери вдосталь, зробимо нової настоянки та я хочу навчити тебе робити приворотне зілля з нього, хто зна можливо в майбутньому й знадобиться, - підморгнула жінка, а слідом засміялася спостерігаючи за виразом обличчя Рути.
- Та що ти, я ж жартую, знаю, знаю я, ти ніколи не використаєш таке зілля та бла, бла, бла, я знаю любонька, ти мені своїми скаргами на подібні зілля всі вуха продзижчала, краще поспіши в ліс, повернись до темна, аби я не турбувалася, кошичок справа від тебе на поличці, скло я підмету сама, не вистачало аби ти ще поранилася.
Відьмочка закотила очі, але слухняно взяла до рук кошик, накинула на плечі червоненьку хустку та відправилася по протоптаній стежинці в глибини лісу, пильно видивляючись серед різноманіття трав блакитні квіточки з ароматним запахом.
Вона була із хоробрих, з самого дитинства не боялася лісів і їх жильців, а навпаки любила та поважала їх, їхню культуру та звичаї, багато про них читала, а потім наново розповідала друзям. Досить часто вони з братиком ходили до лісу по ягоди, горішки, та тому подібне. Звичайно, ні одна така подорож не обходилася без сварок та повчальних вичитувань, аби хлопець не бешкетував в лісі, та рвав все обережно, щоб не задіти коріння та стеблі рослин, тому що в іншому випадку вони розгнівають лісових господарів і тоді начувайтеся!
Авжеж, її брат в це не вірив та лише відмахувався словами, що це все казочки, не більше, та що в лісі окрім тварин нікого немає.
Якими б довгими не були їх сварки, вони весь час завершувалися фразою :« Ну от як заберуть тебе мавки з лісовим я не буду тебе рятувати! Сам винен! », розгніваної дівчинки.
З тих подорожей пройшло досить багато часу, та із братом вони стали більш дружніми, аніж раніше, хоча він все ще цинічний щодо міфічних створінь, навіть не дивлячись на те, що його сестра тепер відьма!
Все ж таки зараз ці спогади у дівчини викликали лише теплі відчуття та посмішку, хоча раніше вона дійсно злилась та сильно ображалася.
Відволікшись від згадок про минуле Рута озирнулась навколо та прислухалась, неподалік дзюрчав ручій, значить все ще недалеко від дому, що досить добре.
Пройшовши ще декілька хвилинок, вона нарешті побачила місце на галявинці, котре майже повністю було засипане барвінком. Полегшено зітхнув та тугіше взявшись за кошик відьмочка акуратно підбігла до знахідки, намагаючись вибрати найліпші квіточки, але неочікувано в ніс вдарив запах шавлії, а біля неї на мить зупинилася висока дівчина, показуючи пальцем в лівий край куща та швидко промовляючи :« найякісніші квітки барвінку он там» та не затримуючись ні на мить помчалася далі швидким, але розслабленим кроком, легко обминаючи якісь рослини під ногами. Скоріш за все вона тут не вперше та здавалось би знає кожну рослину як свої п’ять пальців.
Несподівано позаду почулися веселі голоси в перемішку з дзвінким сміхом:
-Ганно, Ганно, куди ж ти так спішиш-но? Дивися під ноги, ще звалишся ненароком.
Озирнувшись Рута побачила трьох дівчат, дві з яких сиділи на гіллі дерев перебираючи своє волосся, а одна звисала догори ногами з товстої гілки, мов кажан, та уважно роздивлялася відьму, котра мов риба на суші спочатку відкривала рот, намагаючись щось сказати, але не знайшовши слів знову його закривала.
Через деякий час дівчина все ж таки змогла вимовити бодай декілька слів:
-Хто ви? – голос її був розгубленим та занепокоєним, чи то від здивування через велику кількість подій за короткий проміжок часу, чи від погляду на дівчат, котрі виглядали вкрай незвично, навпаки розгледіти в них щось «звичайне» було ну дуже важко.
-Ми, - відізвалася одна з незнайомок, сидячи на гілці та показуючи на себе і повислу, - мавки, а це – указуючи вже на третю, у котрої було мокре зелене волосся, - русалка.
Тільки-но Рута почула ці слова відразу ж тихенько позадкувала. Як би сильно вона не любила розповіді та легенди про цих створінь побачивши їх в житті в голові змішалися найрізноманітніші емоції, утворюючи з них цілий ураган. На перший погляд, вона й не сильно тепер відрізнялася від них, але страх був присутній, все ж таки гадки не маєш що очікувати. Не знаючи як себе повести дівчина просто розглядала кожну з них, надіючись, що розмова якось сама замнеться.
Побачивши наляканий вираз обличчя все та ж мавка зіскочила з дерева на землю та поправивши свою білу сорочку продовжила:
-Мене звуть Пелагія, а це мої подруги, та що висить на дереві це Соломія, а русалка - Хоримія, не хвилюйся ти так, ми тобі не нашкодимо, здогадалися, що ти відьма, Ганна тобі допомогла, а людям вона зовсім не допомагає, що не скажеш про відьом. Я так розумію, ти та сама новенька відьма, котру взяла до себе на виховання Агафія, так? Як тебе звуть? А як ти стала відьмою? А що ти вже вмієш? А для чого тобі барвінок? А скільки усього відьом ти знаєш?
-Пелю, перестань закидати її питаннями, ти хіба не бачиш? Вона вже бліда як поганка, а ти ще дужче її лякаєш, не скажу що мені це не подобається, але пояснювати, чому молода відьма лежить непритомна після розмови з нами мені не дуже кортить. – вмішуючись в розмову привернула до себе увагу інша мавка, котра все ще звисала з гілляки догори ногами та примружив очі тихенько посміюючись наглядала за розвитком подій.
-Ви знаєте наставницю? Я Рута, - обдумуючи все що сказала їй перша мавка відповіла відьма, все-таки вона вирішила не давати відповіді на її запитання, тому що в іншому разі на неї посипалося б ще більша купа різноманітних питань, тримаючи себе в руках дівчина почала не поспішаючи зривати квіточки барвінку, тим часом слухаючи невгамовний голос Пелагії, котра так захоплено розповідала якусь давню історію про стару відьму і звідки про неї в цьому лісі всі знають.
Про мавок дівчина знала небагато, тому що кожна історія, яку вона чула про цих дивовижних створінь, до корінь відрізнялася від іншої, та схожості було вкрай мало, лиш декілька деталей здавалися правдою – неймовірна краса, вінки на головах та білі сорочки. В одних історіях говорилося, що мавки безмежно злі створіння, в інших, що вони ніколи не шкодили людям, цю версію можна відразу відхилити, почувши слова мавки про Ганну. Хоча відьма й відчувала себе в безпеці, все одно щось непокоїло її серце. Також вона пильно слідкувала за своїм поглядом, аби ненароком не побачити їх спини, якщо їх все ще можна так назвати. В усіх легендах розповідалося що мавки відрізняються від русалок саме своїм виглядом ззаду: на задній частині сорочок були вирізи, котрі оголювали їх спини, а якщо точніше, то хребти, шкіри на спині не було, тому можна легко побачити скелет та мертві нутрощі цих створінь.
Знаючи цю деталь Руті, скоріш за все не вистачило б хоробрості озирнути їх спини, тому вона вирішила, що на цей час сон для неї важливіший, аніж цей вид.
-…а потім в один день до нашої групи пришла Агафія та допомогла березнянкі, вона часто якось нам допомагає, за що ми намагаємося всяко віддячити їй, ось і все.
З завершенням розповіді кошик дівчинки був повністю наповнений запашним цвітом.
-Не хочеш прогулятися з нами до ручайка? Ми проведемо Мію, а потім і тебе, аби ти не заблукала.
-Ні, дякую, мені потрібно поспішати, якось в інший раз прогуляємося, я часто ходжу за травами, вам буде не важко мене знайти, бувайте, та щасти вам!
Попрощавшись з новими знайомими Рута поспішила додому, звісно, їй хотілося трішки прогулятися з ними по лісу, але страх бути введеною в оману переміг.
-Нічого, якось в інший раз я з ним точно погуляю разом, але точно не сьогодні. – промовила собі під ніс дівчина, перед тим як зайти в дім.
– Я вдома!