Chapter Text
Дівчина відчула легкий дотик матері до її плеча.
-Заміни мене на касі.
- А?
Дівчина відчула озноб по всьому тілу. Замість теплого ліжка вона знову опинилась в кімнаті для відпочинку індустріального кафе своєї матері.
- Постачальник приїхав, мені треба прийняти товар. Сонцеслава не спи тут, скоро прийде батько з твоїми братом і сестрами і поїдемо додому.
- Добре.
Сонцеслава не охоче піднялась без великого ентузіазму пішла до дверей які вели в головну залу та виходили одразу до каси та барної стійки.
«Треба брати більше вихідних»
Тихий шум дощу на вулиці перебивав не гучну музику у кафе
«Ну якщо я вже тут хоч каву собі зроблю»
Дівчина відчувала легкий біль у ногах, Вона потягнулась і ледь не впала коли клієнт неочікувано зайшов у кафе. Жінка на вигляд середнього віку, але в стильному вбрані підходила атмосфері закладу більше за стажиста на пів ставки з безоплатною роботою коли попросять, це про Сонцеславу.
- Добрий вечір, чого бажаєте?
-Чай пуер і круасан з шоколадом і з собою
Сонцеслава вводить замовлення в планшет на стійці. Її рухи більше не були такі незграбні.
Вона не зрозуміла чому на неї так підозріло подивилась жінка навпроти.
«хм.. волосся не так лягло?»
Погляд жінки нагнітав.
-Бажаєте ще чогось?
-Ні.. ні дякую.
-З вас 450 процентів. Оплата терміналом чи готівкою?
-Термінал.
Після того як жінка оплатила свій товар Сонцеслава відвернулась від клієнта, щоб зробити її замовлення, але скоріше за все в туманій свідомості згадувала де стоїть чай пуер.
Машинально дівчина підішла до стійки з кавомашиною.
Тільки вона доторкнулась до стакана, був чутний дзвін вхідних дверей.
«не можна були шось простіше взяти, зелений чай до прикладу»
Головне, щоб на її лиці не відобразилось що вона думає, але це доволі тяжко зробити оскільки як нервова система, так і тіло було виснажене основною роботою пильної.
Це була третя доба її не запланованої роботи, вона мала б лягти спати якби не додаткова робота від начальства.
Сонцеслава працює пильною. Вже 4 роки кар'єрний шлях йшов в не зрозумілому темпі й напрямку. Це те що найчастіше буває з пильними. Якщо зрівняти їх з героями або лиходіями, то пильні скоріше за вже різноробочі.
« о чай пуер у відділі з чаем, мені сьогодні везе »
Приготування чаю з собою не займає багато часу. Круасан у пакеті з крафтового паперу з логотипом бренду “Green classic”. Це швидко подається на стіл до клієнта.
Жінка забрала замовлення та пішла не в сторону виходу, а до столика біля вікна в правій частині кафе. Сонцеслава провела її поглядом, вона вперлась руками на стійку та поклала голову на них. Вона не встигла потерти очі коли різко стряхнула головою та руки неочікувано боляче впали на стійку.
«щось клієнтів багато..»
Чоловік виглядав як вампір з дитячого мультфільму, бліда шкіра холодного відтінку та настільки ярко червоне волосся що на одяг дівчина не звернула увагу. Він швидко кинув короткий погляд на вітрину. Він підійшов до каси, дістав картку з кишені й без зайвих зволікань вимовив.
- Два полуничних лате, два полуничних мафіни.
- Добрий вечір, чого бажаєте?.. А так добре, це буде 280%
Чоловік із нетерпінням постукував карткою об прилавок, відвернувши погляд до дверей, ніби оцінюючи, як швидко зможе втекти із щойно замовленими круасанами та кавою. На жаль втомленій Сонцеславі прийшлось стикнутись з кавовою машиною.
« Ай.. ладно і не таке я робила втомленою, з цим я справлюсь »
Пальці машинально потягнулися до кавомашини, виконуючи знайомий ритуал: одна кнопка, інша, натискання порцій молока. Шум збиття молока і ще додати полуничний сироп.
Перша чашка заповнилася золотавою рідиною з білою пінкою. Звичні рухи поступово повернули їй впевненість, хоча зсередини все ще відчувалася порожнеча. Вона навіть не піднімала очей на клієнта — знала, що його погляд на спині холодний.Коли лате були готові, вона поставила їх на прилавок, тим ж часом підійшла до стенда з випічкою і дістала два круасани також з полуницею.
-Ваше замовлення.
В її голосі прозвучала нота механічної ввічливості, за якою ховалася глибока втома. Чоловік пішов чіткими рухами до виходу де його чекала де його чекала дівчина під зонтом.
- А, а це ти
Дівчина не очікувала шо не почує як її мати підкралась до неї.
«реально треба поспати, довго я так не витримаю»
Мати Сонцеслави стояла у дверях службової кімнати та головної зали, заду доньки дивилась на неї.
-Боже
Мама нахилилася ближче до дочки, її усмішка стала ще ширшою, майже хитрою. Її голос прозвучав ігрово, ніби вона тільки-но вигадала щось веселе.
-Ну, такий хлопець гарний! Може, це доля?
Вона примружила очі, поглядаючи на дочку з підозрілим блиском у погляді.Сонцеслава, почувши це, різко відвела очі, а щоки почервоніли. В погляді якій вона знову повернула до мами читався збентежений і сердитий настрій.
-Мамо, перестань... Він просто клієнт і не треба мене з першим зустрічним зводити.
Пробурмотіла вона, опустивши голову й почавши шукати свій телефон, щоб хоч якось зайняти руки.
Але мама не відступала. Вона сперлася ліктями на прилавок і, підперши підборіддя долонями, продовжувала з тим самим ігровим виразом:
-Такий красень, ще й в костюмі діловому.
Дочка, ледве стримуючи бажання сказати щось зайве, врешті випалила.
-Мам!
Її голос прозвучав трохи голосніше, ніж вона хотіла.Мама лише хитро засміялась, явно отримуючи задоволення від її реакції.