Work Text:
В літку всі жаліються що на вулиці надто спекотно. Настільки, що здається що ти скоро перетворишся на живу яєчню. В таке літо всі навколо ходять по вулиці з вахлярами, п'ють багато води, працювати стає у декілька разів тяжче а панночки мліють набагато частіше.
Але це у більшості випадків
Місто де живуть Йост та Фелікс до більшості випадків не належить аж ніяк
Пощастило цим двом жити у місті невеликому, щєй далекому від тих температур що є на екваторі. В літку бідним дятлахам може випаде вдача якщо буде 20° тепла. Зазвичай літо в них проходить у нескінченній моросі та ледь-ледь гріючому сонці. Як раз достатньої сили, щоб висушити усю морось під чисту, як і не було.
Переважно все-таки, на щастя одних і сум інших, йшли дощі. Літні, теплі.
Під літніми дощами було одне щастя бігати, стрибати по калюжах та страждати відвертою хєрнею, по іншому не назвеш.
– Йосте, давав швидше!
Вони біжить разом з Феліксом по вулиці, прикриваючи голови руками, і Борнштед вже уявляє як його буде сварити мама на мокрі до нитки ноги та мокре взуття.
– Та біжу я! - Він кричати у відповідь більш багатому хлопчаку - Це ти в нас велетень, а в мене маленькі ніжки!
Того в цілому міг би підібрати зі школи тато, але уроки сьогодні відмінили, тому двоє друзів вирішили піти на пригоди. Цікаво що запропонував піти гуляти іменно Фелікс, а не Йост. Зазвичай старший не пропонував активного проведення часу, а навпаки любив посидіти десь під деревом з шахами чи книгою. Але сьогодні бачно в ньому прокинувся дух мандрівника.
– Можна подумати маленькі ніжки колись заважали тобі гасати по школі як навіженому! - кидає у відповідь він, намагаючись не врізатись у стовпа по переду ‐ а тепер давай! Шнеля!
Вони біжать по мокрих вулицях, наглядані невеликою кількістю людей що зараз знаходяться на вулиці. Мали вони так аж доки не дістались моста недалеко від головної вулиці. Цедити дощ почав щє сильніше, але не надто. Йост відчув як у нього ллє за шиворот. Казала мама – візьми парасолю. Хоча щось йому підказує що парасоля б їх тут не врятувала.
Поки він намагалися перевести дихавку на файний лад, Фелікс часу не гаяв, та вже зпочав бігти далі. Від цього моста раз-два плюнути до місця де живе Йост, або якоїсь маленької їдальні де можна відігратися та попити чаю, Фелікс платить.
– Хартунґ, чекай! - Фелікс спиняється на пів-дорозі та повертається до Йоста обличчям. Очі його сяють по дитячі яскравим щастям. Такого в ньому парубок щє не бачив.
Через мить Йост слідкувати за ним у верх, під арку з винограду що росте над мостом.
Вони зупиняються один перед одним, тяжко дихаючи, усі мокрі, але у мить такі щасливі. Вони обіймають одне одного та починають сміятись.
Потім вони продовжуючи бігти, доки не опинитися біля дверей дому Борнштедів.
𝄆 ☆⭒
Опинившись у квартирі хлопці в першу чергу замотались у всі маючісь у квартирі рушники, лишаючи лише той, що був для підлоги. Йост перевдягнувся у свій домашній одяг, що не сказати ща сильно відрізнявся від його іншого одягу, але ця одежа в окремість була багато разів перезашита та проекперементована над.
Скільки вишиванні Йост був не найкращий, сказати чесно.
Хлопчик позичив другові одну з своїх сорочок, яка на диво по розміру Феліксу підійшла, але от у рукавах опинитись замала.
– Батюшки, дякую.. - Каже він у відповідь, намагаючись бути відливом, але хлопець по його обличчу бачить що тому незвично одягати речі сшиті з мішковини. Нічого, переживе, відмахується собі у голові Борнштед.
– Облиш. Будеш чай?
Хлопці заварюють собі по кружці чаю та перебираються до відкритого вікна. На вулиці ллє, здається, навіть сильніше. Вулиці були пистими, за виключенням аби що вуличних собак та котів що намагались запобігти мокнути надто сильно. В них це звісно не виходить, і вони біжуть далі щоб знайти сухий кут десь під мостом чи залом. Йост хотів би пустити їх у хату, але ні їжі на них нема, ні рушників з тряпками. Тай якщо мама зненацька прийде раніше – шо він їй відповість?
"Та я лише потримати на час вирішив, там же лило як з під водоспаду!"
А все що вона почує це те шо він притаскав у хату блохасто-брудне щось. Він не хоче потім на гречці стояти.
– Слухай - Фелікс втискається у тишу між ними, відпиваючи свій чай та морщить носа. Чай чорний, гіркий без цукру. Він би насипав трохи якби був на одинці чи вдома, але обставини зараз інші. Чистий чай, без цукру чи будь-яких додаваннь – це їх з Йостом інтимна річ. Додавши щось у такий чистий напій було б нахабством над чистотою емоції яку він дає. А чиста емоція – те що вони з Борнштедом вважають дуже важливим у взаємовідносинах між людьми.
В часності – між собою.
– Як думаєш, що буде з нами через декілька років?
Йост дивиться на нього питальним поглядом та маленькою посмішкою
– Що таке з вами сьогодні, Містере Хартунґ, що ви питаєте такі питання? - його посмішка розливається щє ширше коли він бачить як на нього дивиться його друг. В нього на лобі написано"Are you serious right now bru?" - Невже ви вирішили поділитись зі мною pice-ом вашого Heart-а?)
На цьому обличчя Фелікса перетворилось на скептично-розчаровану моську. От клянусь вам своєю ниркою він хотів би зараз кинути у Йоста чимось тяжким, або не дуже. Головне щоб череп цілий лишився
Йост же у відповідь на цю моську лиш прискає у кулак та відвернувся щоб у ньому не прожарили дірку
– Борнштед, я серйозно
Не допомогло. Йост став реготати тіки сильніше. Хоча реготом це не назвати, скоріш сперте булькання когось, хто намагається не видати своєї присутності у засаді. На вигляд можна навіть сказати що в хлопчика почервоніли вуха
– Припини реготати! - Фелікс лишив кружку на підвіконні та розвернувся до молодшого у пів-оберту. Той, звістнож не став вже натурально реготати у голос, замість того щоб замовкнути. Тримаючись за живіт він чесно намагалися припинити, але як на зло у рот йому злетіла смішинки. Тому припиняти опцією не було.
Фелікса це потроху заманало та він схопив першу потрапивши у коло зору книжку та бонькнув єю по голові товариша
– Борнштед! - Окликає він - Замовкни, дурню! - хлопець почав червоніти, чи то від злості, чи то від збентеження.
А малому хоч би хни. Регоче тай регоче собі. Сгинається в половину ближче до підлоги та зупинитись не може.
Фелікс вкінець дується та відвертається він нього спиною, та продовжує посюрпувати чай з кружки. Злий весь, надутий. От тепер точно відповідає своєму статусу багатого хлопчика. Давно Йост його таким не бачив
Коли хлопака нарешті відпускає приступ регочучої холери він переводить подих, піднімаючись з підлоги назад на підвіконня. Спостерігає за обуреним Феліксом. Мило). Фелікс не часто так дується, тіки при ньому, якщо бути точним. При всіх інших він весь такий серйозний папінкін синок, а при Йості – панночка. Ну, майже. Йост частіше стає прикладом того що таке "панночка", але це історія для іншого випадку.
Підібравшись до любчика сзаду він всаджує поцілунок йому у шию, та обіймає принцессу-образу. Фелікс сіпається, але обличчя не повертає. Продовжує робити вигляд що не помічає його. "Зюська)" думає про себе Йост, зариваючись носом у проміжок поміж шиєю та плечем старшого.
Йост помічає через деякий час що шкіра на шиї стає нагріватися та тихенько посміхається. Хартунг червоніє дуже об'ємно, все залазить на шию та вуха. Коли він червоніє – він, на думку Борнштеда, виглядає щє гарніше ніж зазвичай. А до вашого знання – Фелікс прекрасний завжди. Хто не згодний можете вийти у вікно. "☝️-"🫵 -☝️"-👆, -👉"-👆,-👉" "
– Перестав дутися?) - спокійно питає хлоп як тіки помічає як Хартунґ послабнув у його руках. Той лиш фиркає та відкидає голову на плече парубка. Лице в Фелікса червоне, а волосся мило розпорошені після дощу та рушникової сушки. Обличчя все щє показу нагнану образу.
– На тебе неможливо дутися довго, Борнштед - бубнить він сопі під носа та садить поцілунок у червоне вухо Йоста, посміхаючись коли той тихенько хіхіче від дотику – Ти знаєш що ти надто милий щоб на тебе взагалі можна було ображатись чи злитись, ти знав?
Йост цілує його у щоку, натякаючи щоб той замовкнув поки не пізно, бо його може настигнути атака поцілунками. Фелікс тай не проти, але зараз він надто рознєжений обставинами щоб провокувати своє сонечко. Він робить щє один ковток чаю та думаючи з момент тягнуться за поцілунком від коханьчика. А той і не сперечається.
Поцілунок виходить доволі мокрим, гірким зза залишків чаю, але дуже приємним та в одночас солодким.
Віддалившись один від одного вони посміхаються та дивлячись у очі одне одного. Наступний ковток чаю робить Йост зі своєї кружки, і вони цілуватися знову. А потім щє раз, і щє раз, і щє один раз. Так під кінець, коли чаю вже не залишилось, вони лежать на дерев'яній підлозі маленької хати, обіймаючи одне одного та часто дихаючи. От так виходить кожний раз
– Котра година? - Питає Фелікс. Йост підіймає очі на єдиний годинник в хаті, що вчитись на стіні біля вікна.
– Майже друга година - Каже він - Якщо точніше – 13:46.
– Хаах.. непогано. В нас щє є час.
Йости лише киває та цілує хлопця у маківку.
Вони лежать так, поки не пробиває 14:00. Йост проводить Фелікса до його дому, цього разу вже прихвативши з собою парасольку. На вулиці ллє не настільки сильно, тому хвилюватись нема про що. Вони обіймаються на останок, та обіцяють зустрітись завтра з ранку біля будівлі школи
﹏﹏ ⏲⭒