Work Text:
Дієві особи:
Віктуар Людовік Розенгайм (Монро) — король-регент, той, кого королем-загарбником кличуть за батьковбивство, королем-архімагом за силу, що її й у магічній вежі визнають.
Стефан Августин Розенгайм — принц, племінник короля.
Олівер — капітан піратського корабля, коханий короля.
Адам — голова королівського лицарського ордену. Той, хто поклявся служити новому королю, допоки живий.
Севастіан Іоанн Лавіль — правитель імперії Авалор.
Перший радник — колишній вчитель короля-регента, той, хто другим після піратського капітана на площі гукнув “хай живе новий король”.
Другий радник — молодший син герцога, сповнений амбіцій представник аристократії, наближений до нового короля.
Третій радник — старий граф, що був при дворі за часів скинутого короля, прихильник консерватизму.
Міністри, солдати, слуги, придворні, дворяни, простий люд.
Місце дії — королівство Розіан, столиця його Розенгард, та трішки невідомі землі.
Дія I
Сцена 1:
Королівський палац у Розенгарді, зала для нарад.
Радники та міністри сидять, перемовляються. Входить король, тримаючи принца на руках. Придворні встають, здіймається галас.
Третій радник (обурено). Ваша Величносте, що ви робите?
Віктуар (до принца, ніжно). Ось так ми тоді й пограбували скарбницю найбагатшого лорда Аларії. Як його там звали…вже й не згадаю.
Третій радник . Ваша Величносте!
Віктуар (роздратовано). А що, не видно, що я роблю? Спілкуюся з племінником, вашим майбутнім королем.
Міністр культури (спантеличено). Та чом принц у Вас на руках? І що робить на раді?
Третій радник . Ваша Величносте, принцові вже дванадцять літ, він не немовля, щоби носити його на руках. А й навіть як інакше, для цього є слуги.
Віктуар (втомлено). Стефан забив ногу, коли ми тренувалися. Ми сім’я, не чужі люде, щоби щось настільки просте слугам доручати.
Стефан (зніяковіло). Дядьку, Вам справді не вартувало, я міг би дійти сам. Та й не місце мені на дорослих перемовинах.
Перший радник . Ваша Високосте, я певен, що король би не привів вас просто так. Можливо, Його Величність вирішив, що прийшов час і вам вчитися управляти королівством.
Король саджає хлопця до крісла біля власного, сідає й сам.
Віктуар . Присутність принца на сьогоднішній нараді обов’язкова, позаяк стосується його напряму. Я на престолі вже понад два роки, однак тільки зараз до мене донесли про шлюбний договір між нами та імперією Авалор.
Міністри здіймають галас перемовляннями.
Перший радник (грізно). Змовкніть. (до короля звертаючись) Що ви хочете цим сказати, Ваша Величносте?
Всі дивляться на короля.
Віктуар . Я не допущу заміжжя із примусу для ще одного покоління Розенгаймів. Байдуже що, відносини з імперією можна підтримувати без цього варварства .
Третій радник (обурено). Ми не можемо дозволити собі такий ризик, Ваша Величносте! (на принца дивиться у всі очі) Ваша Високість, Ви ж розумієте це?
Стефан (розгублено). Я-я…
Другий радник (глузливо). Не дави на дитину. Чи ж бо ти не чув короля? Смієш противитися його волі?
Здіймається галас.
Перший радник (ще більш грізно, ніж до того). Змовкніть вже! Ваша Величносте, імперія надто могутня, аби просто розірвати угоду такої важливості. Ви ж розумієте?
Віктуар (серйозно). Звісно розумію. Та чи не ви, любі радники, шановні міністри, доносили до мене звіти про розквіт королівства? Чи ж бо не піднявся бойовий дух армії, коли ми прибрали від влади корумпованих офіцерів та підняли зарплатню звичайним солдатам?
Військовий міністр . Розквіт ще і як. Приріст простолюдин, які подають заявки, щоби вступити до лав війська у порівнянні з попередніми роками, шалений.
Віктуар . Хіба ж не покращилася ситуація з врожаєм, коли ми перенаправили ресурси? Коли магічна башта почала помагати з погодними умовами?
Міністр агрополітики . Після тої засухи, що три роки до того нас мучила? Ще б пак.
Віктуар . Чудово. А як щодо торгівлі? Хіба не стали йти активніше торги, коли ми зменшили податок? Коли розібралися з проблемою розбійників у лісах?
Міністр торгівлі . Все вірно говорите, Ваша Величносте.
Віктуар (роздратовано). Тобто, королівство у своєму розквіті, але ми все ще боїмося імперії? Бо я можу продовжити. Я ще не згадав про зовнішню політику і союзи, які ми уклали вже, та які зараз в процесі переговорів.
Третій радник . Але ж бо їхня армія все одно в рази більша за нашу. І земель у них більше, як і золотого резерву. Нам вигідна ця угода, як не поглянь.(звертається до принца) Ну ви ж розумієте це, Ваша Високосте?
Стефан (мнеться). Так. Так, розумію.
Віктуар (розлючено). Нараду завершено. Я не дозволю вам тиснути на мого племінника. Краще використайте свої здібності у маніпуляціях для того, щоби розвідати слабкі місця імперії.
Сцена 2:
Сад при палаці. Король-регент та принц прогулюються між квітучими насадженнями, осяяні останніми проміннями сонця, яке заходило за небокрай.
Стефан (невпевнено). Дядьку, я знаю, що ви хочете для мене якнайкраще, але ж і про королівство варто подумати.
Віктуар (розслаблено). Я те й роблю. Як думаєш, яка найважливіша складова хорошого королівства?
Стефан (розгублено). Народ? Щасливий народ?
Віктуар . Правильно. А ким є ти? Вірніше, ким станеш, коли прийде час?
Стефан (ще більш розгублено). Монархом?
Віктуар . Саме так. Але ти не додав слова “щасливим” цього разу. Хіба ж щасливий монарх не стане ще краще правити?
Стефан . Але ж часом варто пожертвувати власним щастям заради блага королівство, хіба ні?
Король спиняється біля куща з чорними півоніями. Мовчить, розглядаючи квіти, вдихає їхній п’янкий аромат, зітхає гірко. Озирається на принца.
Віктуар (зажурено). Тобі лишень дванадцять, любий. Знаєш, що роблять звичайні діти твого віку? Грають із друзями. Веселяться. Мріють. А що робиш ти? Ще з малечку вчишся цілими днями, зубриш етикет, історію, мови. Щоби потім, як виростеш, окрім згубленого дитинства на додачу отримати ще й згублене життя? Одружишся з принцесою, яку не кохаєш, заведеш коханку, в неї народиться байстрюк. І одного дня він знадобиться для того, щоби продати, щоби це саме королівство продовжувало процвітати. А потім все по колу. Такого майбутнього ти хочеш?
Стефан (присоромлено). Ні…ні, не такого. Але ж ви не можете знати, можливо ми з принцесою одного дня покохаємо одне одного.
Віктуар (усміхнено). Оце вже інша справа. От тоді й подумаєте про шлюб. Але в такому випадку вам потрібно принаймні познайомитися. Не переймайся надто дорослими справами наразі. Ти ще дитина. А я зроблю все можливе, щоби коли прийде час передавати правління у твої руки, це місце було ще кращим.
Стефан (задумливо). Дякую, дядьку. І…
Віктуар (зацікавлено). І?
Стефан (засмучено). Мені шкода. Мені шкода, що з вами таке трапилося. Я знав, що робив батько, що робив дідусь. Слуги багато шепотілося, але я…не міг нічого вдіяти тоді. А як хотів бути ближчим до вас, то ставалися жахливі речі.
Віктуар (розчулено). Боги милостиві, хлопче. Тобі ж було лишень скільки…роки три? Чотири? П’ять? Ти ніяк не міг би щось вдіяти.
Стефан (рішучо). І все одно! А ще…я радий, що ви повернулися. Дуже радий, насправді. Батько з дідом заслужили на те, що отримали. Шкода тільки, що ви тоді мені очі закривали, може я хотів подивитися.
Віктуар (сконфужено). Дитино! Тобі такого точно розглядати не потрібно було. Все, годі прогулянок, біжи до палацу. Пора вечеряти й готуватися до сну.
Стефан . Але ж сонце тільки-тільки сідає…
Віктуар (серйозно). Молодий чоловіче.
Стефан . Добре-добре. Але ж ти прийдеш розповісти мені ще історій перед сном?
Віктуар (сміється коротко). Ну ти й хитрун. Добре, прийду.
Стефан . І щоби там ще Олівер був обов’язково! Він такий крутий!
Король киває, всміхаючись гірко, дивиться на те, як хлопчина біжить із саду, знову до півоній повертається. Торкається квітки пальцями легко, дивиться на неї із жалем.
Віктуар (пошепки). І цей крутий Олівер не придумав нічого кращого на прощання, як нарвати мені квітів в королівському саду і втекти, не сказавши й слова.
Дія II
Сцена 1:
Кабінет короля. Його Величність сидить за писемним столом, троє радників сидять на софі перед ним, допоки той розглядає принесені ними доповіді.
Віктуар (зосереджено). Тож, це все що вам вдалося довідатися? За цілий місяць?
Третій радник . При всій повазі, всього лишень місяць, Ваша Величносте! Я з самого початку казав, що це погана ідея.
Король підіймає погляд від паперів до старого, дивиться на того довго, проникливо, аж поки той не закашлюється перепуджено.
Другий радник (розважливо). А я з самого початку казав, що то погана ідея таку розвалину підпускати до роботи при палаці. Вам би вже на пенсію, шановний, раз нічого путнього не можете.
Третій радник (обурено). Я перепрошую, що? Та як ви…як ви смієте? Я, між іншим…
Перший радник (стомлено). Та позамовкайте ви вже. Все сваритесь і сваритесь. Посоромились би, як діти малі.
Двоє перекидаються багатозначними поглядами, але перепалку припиняють, коли осудливий погляд з-за столу на собі ловлять.
Другий радник (більш діловито). Гляньте до мого докладу, Ваша Величносте. Я вивідав кілька пліток, якими можна буде скористатися.
Віктуар . Я бачу. Але навряд нам дуже допоможуть борги імператорського брата в ігорному домі. Потрібно щось серйозніше, аби надавити. А оце…
Король завмирає на половині слова, радники дивляться на нього зосереджено, вичікуючи.
Віктуар (насторожено на першого радника дивиться). Ви впевнені? Проблеми із видобутком магічної руди? В Авалору? Чи ж не вони собі більшу частину старих технологій заграбастали?
Перший радник (вдоволено). Впевнений, Ваша Величносте. Один мій давній приятель, що ми із ним разом вчилися, був мені винен добряче, працює на одну контору, що обробкою магруди займається. Розповів, що то дуже секретно, але зараз вже почали зростати ціни. А що буде вже за кілька місяців, то й уявити страшно. Без виготовлення артефактів, та без змоги ремонтувати старі, не інакше як колапс трапиться. Летючі кораблі, передавачі, та усе занапаститься.
Віктуар . Прекрасно, тоді на цьому й зосередимося. Підготуйте план як ми можемо вплинути на це зі свого боку та готуйтеся до переговорів.
Третій радник . Відправити делегацію до Авалору?
Другий радник . І ще з подарунками, мабуть? Стільки ресурсів на них тратити? Самі примчать, як запах грошей відчують.
Віктуар . Діло кажеш. Достатньо буде натякнути, що ми можемо допомогти із цією проблемою, як вони згодяться на будь-які умови.
Сцена 2:
Бальна зала королівського палацу в Розенгарді. Пишний бенкет на честь делегації з імперії Авалор на чолі з імператором Севастіаном. Імператор оголошують свою промову з балкона, король-регент стоїть поруч, знать стихла, оркестр змовк.
Севастіан (тріумфально). Коли у Розіані лише стався переворот, ми й не знали що думати. Чи вартувало нам признати нового короля, що його признали при дворі? Відправити армію? Підтримати старе дворянство? Наші відносини тоді трималися на обіцянці покійного імператора, мого батька, одружити його, ще тоді ненароджену онучку на онукові колишнього короля. Та всі ми знаємо, якими часом ненадійними бувають шлюби. Якщо вони не магічні, звісно. Але магія примхлива, далеко не кожному пощастить зустріти таку пару, з якою вирішить обвінчати. Тож як мені пощастило з моєю коханою Пенелопою, так і моїй любій доньці, принцесі Терезі, я бажаю знайти своє щастя…
Радники короля, стоячи позаду, перешіптуються, поглядають на радників імператора.
Другий радник (знуджено). Цікаво, він завжди стільки непотрібної інформації на людей вивалює? Слухати неможливо.
Т ретій радник . Цить, пропущу щось ще через тебе.
Другий радник . Як добре, що Наша Величність більш лаконічний.
Перший радник . Не так голосно, телепню, а то ці ще почують.
Імператор робить драматичну павзу, перш ніж перейти до завершальної частини промови, стихають перешіптування.
Севастіан . Отож, ми з королем прийшли до згоди, та уклали союз, який виключає із себе шлюб між молодими принцом та принцесою. Ми не будемо проти, якщо в майбутньому діти прийдуть до цього рішення самі, вже без зовнішнього тиску. Слався величне королівство Розіан!
Зал (скандує). Слався величне королівство Розіан!
Віктуар (врочисто). Років процвітання імперії Авалор!
Зал (скандує). Років процвітання імперії Авалор!
Сцена 3:
Передпокої короля. Особистий охоронець, притримуючи Його Величність, допомагає тому дійти до покоїв.
Адам . Ви стільки випили, мій королю. Чи ж вартувало того?
Віктуар (пригнічено). Так свято ж, всі святкують, веселяться, як тут не випити.
Адам . Не схоже, що вам дуже весело.
Віктуар (здивовано). Я? О, мені дуже весело. Хіба не видно?
Награно сміється гучно. Так, що той сміх відлунням по передпокою лунає, та на істеричний вже походить. Охоронець хапає короля за плечі, дивиться у всі очі на малу фігуру, що тремтить в його руках, коли пальці тонкі за сорочку хапаються, коли монарх в обличчя перед собою вглядається.
Віктуар (розгублено, крізь сльози). Олівере? Це ти, міалдан?
Олівер . …
Віктуар (ковтаючи сльози). Я так сумував, знаєш. Без тебе так нестерпно. Я скучив за небом, за кораблем, за нашою командою. За тобою, за твоїми обіймами, дотиками, цілунками.
Олівер . …
Віктуар . Я злий на тебе, ти знаєш? Прокинутися вранці, а тебе немає, корабель зник, тільки букет квітів! З мого ж саду і вкрадених! Як ти міг? як міг так просто порушити своє слово і кинути самого?
Охоронець скалиться, як терпіння закінчується, притискає рудого короля до стіни, обличчя пальцями підіймає, ближче схиляється, майже до самісіньких вуст тремтячих.
Адам (рішучо). Ніколи! Чуєте, ніколи й ні за що я не покину вас! Навіть як самі того забажаєте, а все одно лишатимусь поруч десь неподалік.
Віктуар (перелякано). Ти…ти не Олівер!
Відштовхнути намагається, та тіло не слухається, магія не підкоряється розуму, затьмареному алкоголем та нічним видінням. Чоловік не відступає, втискає короля в стіну, стискаючи тонкі зап’ястки над головою.
Адам . Для вас стану ким завгодно. Я надто давно цього чекав.
Сцена 4:
Піратський корабель, що летить посеред хмар десь у тих місцинах, які вже давно стерті з мап. Каюта капітана. Капітан, сидить в кріслі за писемним столом, курячи папіросу, та раптово хапається за сорочку, стискає пальцями, відчуваючи як болем стискає серце. Папіроса падає із пальців десь на підлогу, тліє.
Олівер (сипло). То ти вирішив забути мене, халепо?