Work Text:
Колись вона любила приїздити до бабусі в Київ, спостерігати за давніми ритуалами і знати, що в майбутньому її теж таке чекає. Це було повним абсолютом в дитячій голові. Вирости та стати такою ж сильною як і бабуся та мама. Стати достойною представницею її древньої родини.
Потім дівчинка виросла. Відчула жахи втрати на власній шкіра. Зрозуміла як це, бути повністю безпорадною.
Дівчинка виросла і зрозуміла, що життя не завжди буває таким, яким ти уявляєш з дитинства. Протоптана і, здавалось, повністю пряма стежина по якій вона упевнено крокувала раптом обірвалась. Лінна зависла над прірвою. Крок уперед? Зірвешся? Чи це все обман? Ілюзія? Не дізнаєшся доки не спробуєш…
Дівчинка виросла.
Кап. Кап. Кап. Кап. Кап. Кап.
- Це що… знову вікно відкрите?.. – сонно пробурчала відьма, поки повільно сповзала з ліжка.
Шелест. Шелест. Шелест. Шелест.
Нічний вітер тріпав тонкі фіранки, наче шепотів щось до неї. Якісь свої власні історії, що навіть не потребували відповіді, просто тихий шелест. Дівчина підійшла до вікна і обперлась плечем на стіну. Вид на нічне місто справді заворожував. Світло з вікон інших квартир миготіли маленькими свічками.
Лінна кинула оком на ліжко, де тихо сопів один дорогий їй мисливець і майже невловимо посміхнулась. Якби хтось рік назад сказав їй, що вона буде тут, то вона точно б подумала, що цей хтось повний дурень.
Дівчина знову повернулась до вікна та обійняла руками себе за плечі. З часом помічаєш як твої власні переконання змінюються. Колись вона мріяла бути в ковені або навіть стати його верховною, а зараз повзає печерами в пошуках лігвищ повних упирів або заспокоює бідні втрачені душі або розбирається з нечистю, яка загуляла та ледь не втрапила в халепу в людському світі.
- Наче різноробочою стала, чесне слово… - хмикнула Лінна. І її все влаштовує. Відьма змінювати своє життя точно не збиралася, як мінімум останнім часом. Воно було… веселим.
Скрип. Скрип.
Скрипнуло ліжко, коли він піднявся. Лінна навіть не здригнулась, коли її обійняли ззаду і Стас уперся підборіддям у маківку.
- Не можеш заснути?
- Хотіла зачинити вікно, але щось замислилась, поки спостерігала за містом. – знизала вона плечами. – Згадала, як все починалось.
- О так, ти мене тоді ледь не вбити у перші дні хотіла, - усміхнувся він та стиснув обійми сильніше.
- Так, бо ти був неймовірною задницею. – легко тикнула Лінна ліктем під його ребра.
- Всі змінюються, мила. І ти, і я. Ідеалу немає. Всі – це хаотична суміш з’єднань та рішень, до яких кожного дня додається щось нове. Це і є життя. – його дихання заколихало волосся на її голові, а потім Стас поцілував Лінну в голе плече. – Ходімо спати, завтра важкий день…
Кап. Кап. Кап. Кап. Кап. Кап.
Стукотів дощ.
Шелест. Шелест. Шелест. Шелест.
Шепотів тихо вітер.
Вікно так ніхто і не зачинив…