Work Text:
— Ти послав тих двох, розуміючи, що я зможу їх здолати, так? Щоб спровокувати Оккоцу.
— Я довірився тобі. Я вірив, що така принципова людина як ти не стане вбивати юних магів без причини.
— Довірився мені? Мені здалося наша довіра закінчилася тоді, коли я залишив тебе вдруге.
Слова Сугуру боляче, глибоко забили цвях у серце Сатору, адже він ніколи не переставав вірити в нього. Коли Ґето тільки вирішив йти іншим шляхом, Ґоджьо здавалося, що він зможе сповнитися ненависті до нього, зможе колись в очі сказати, що на дух не переносить і ніколи не пробачить. У вісімнадцять це здавалося трагедією, проте з кожним днем він розумів, що злитися на єдиного найкращого друга, того, хто розумів його з напівслова, він абсолютно не здатен.
Сатору Ґоджьо був вдячний долі — чи що воно таке є? — за те, що дала їм змогу зустрітися ще раз і обговорити все, посміятися і прожити ще багато гарних моментів разом. Нехай зараз Сатору усвідомлює, що ціль Сугуру була для нього важливіша, ніж їх стосунки, нехай він бачить дорогу серцю людину зневіченою, нехай йому особисто зараз доведеться вбити того, кого він кохає.
Нехай.
Тепер Ґоджьо хоча б знатиме, що все це було не дарма і він зробив все, що було в його силах, намагаючись повернути Ґето назад.
***
— Як ти мене знайшов? — голос Сугуру був спокійний, анітрохи не здивований, наче він знав, що Сатору завжди був десь недалеко, спостерігаючи за ним.
— Це було не важко насправді, — блондин посміхнувся куточком губ. — Мені здалося, що ти зовсім не ховався.
— Га? — обурився брюнет. — Жоден маг з вашого хваленого коледжу не міг знайти мене.
— Я не просто маг з коледжу, я твій ліпший друг, пам’ятаєш?
— Це вже давно не так, хіба ні? — пауза між ними була красномовніша за ті слова, які Ґоджьо планував сказати, на які так довго налаштовувався і про які так багато розмірковував. Ґето важко зітхнув, склав руки перед собою. — Кажи, чому прийшов, і цього разу розійдемося спокійно.
Сатору зробив сміливий крок уперед, потім ще один, зупинився на відстані витягнутої руки від Сугуру. Брюнет дивився на нього, і Ґоджьо міг прочитати в золотисто-карих очах подив та прохання не робити, не казати нічого дурного — такого, після чого все між ними точно не буде так як зараз. Ґето завжди знав його краще за всіх і, чесно кажучи, бути друзями з Сатору для нього завжди було заважко. Заважко, тому що Сугуру, скільки себе пам’ятав, хотів бути більше, ніж просто друзями. Однак, зараз, коли він помітив взаємність та бажання зізнатися у ній на дні блакитних очей, йому раптом стало боязко. З цього не вийде нічого гарного і правильного — він певен.
Їм обом врешті-решт буде боляче, а відчувати, як серце рветься на криваві шматки Ґето більше не хотів. Дуже добре він запам’ятав це відчуття.
Сатору не зможе повністю покинути коледж та своїх учнів. Сугуру — відвернутися від своєї нової родини. То чи є в цьому сенс? Про які взагалі почуття йде мова? Їм же вже не сімнадцять. Зараз вже пізно намагатися щось виправити, адже вони дуже довго тримали біль всередині себе, їхня спільна рана тривалий час загоювалася, гноїлася, наривала, а потім зійшлася негарним шрамом, тільки час від часу нагадуючи про себе, коли за вікном погана погода. Немає сенсу копирсатися в минулому, правда?
Дивлячись в океанічно-блакитні очі Сатору, Ґето вже не був повністю певен в своїх переконаннях.
— Я був таким дурнем, що дозволив тобі піти.
— Зупинись, Сатору, — прошепотів брюнет, він був готовий благати, аби чоловік навпроти зараз же забрав свої слова назад. — Це не зробить нас щасливими. Більше ні.
Коли в наступну мить Ґоджьо обіймає його, Сугуру розуміє, що блондин вимкнув свою безкінечну техніку, бо він може легко торкатися його та відчувати тепло і запах його шкіри. Ґето опускає руки, тому що він втомився. Втомився бути постійно нещасним у цьому світі. Йому хочеться урвати хоча б шматочок того самого невимовно-щирого щастя, про яке всі говорять.
Нехай і розуміючи, що це ненадовго.
***
Вони часто зустрічалися потайки в готелі, де Сатору справно платив за постійне бронювання люксу-пентхаусу на останньому поверсі. Сугуру спочатку був проти, казав, що це дуже примітно і легше зустрічатися у його штабі-схованці, але після декількох візитів Ґоджьо стало зрозуміло, що це не найкраща ідея. Ніяково і дискомфортно було не тільки Сугуру та Сатору, а і всім магам-послідовникам сугурівських ідей, тому готель все ж виявився найоптимальнішим варіантом.
Сьогодні блондин як зазвичай застав Сугуру в номері сидячим у кріслі та ліниво гортаючим журнал, чоловік почув клацаючий звук зачинених дверей та підняв очі. Як тільки він зіткнувся поглядом з блакитним саторівським, його гострі, навіть серйозні, риси обличчя одразу пом’якшали, а на губах розквітла посмішка.
— Ти вже довго чекаєш? — поцікавився Ґоджьо, сідаючи на бильце крісла та знімаючи бинтову пов’язку з очей, біле волосся одразу впало вниз. — Довелося затриматись в коледжі зі студентами.
— Як справи у того учня, за яким слідом ходить прокляття вищого рангу? Як там його звали? — Ґето покрутив вказівним пальцем в повітрі, намагаючись згадати ім’я.
— Оккоцу? — здивувався блондин. — У нього все добре, він… адаптується. Давай не будемо про роботу, м? — він запустив пальці у довге смоляне волосся Сугуру, той зітхнув, приймаючи саторівські правила на сьогодні. — Замовимо щось в номер? Я зголоднів.
Ґоджьо встав, щоб підійти до телефону, на шляху знімаючи формений піджак і кидаючи його на ліжко, він залишився у білій футболці. Сугуру продовжив сидіти у кріслі і спостерігав за ним здалеку, обводячи очима кожен сантиметр широкої спини та сильних рук, навіть лінія коротко стриженого волосся на потилиці не залишилася без уваги. Брюнет не знав, що з ним сьогодні, та і Ґоджьо виглядав як і в будь-який інший день прекрасно, але чомусь саме зараз нестерпно хотілося його торкнутися та відчути величезну силу, яку він таїть в собі. Як іронічно, що та сама сила не дозволила б Ґето і пальцем провести по тілу свого господаря, аби він її не вимикав за власним бажанням.
Сатору набрав номер ресторану при готелі та продиктував своє замовлення, чоловік збирався повернутися до Сугуру та уточнити, чого б йому хотілося сьогодні, як відчув пекельно-гарячі долоні у себе під футболкою.
— Що тобі замовити? — все ж запитав Ґоджьо, перехоплюючи одну долоню, аби хоча б трохи знизити натиск.
— Мені — тебе, — шепіт Сугуру, здається, вибив з-під ніг блондина землю, а з голови — зв’язок з реальністю.
Дівчина, яка приймала замовлення, закашляла від несподіванки. Ґето, скориставшись розгубленістю Сатору, повалив його на ліжко і заглянув у блакитні очі. Вони невідривно дивилися один на одного певний час, навіть не кліпали, а потім разом засміялися.
— Що на тебе найшло, дурню? — Ґоджьо посміхався, його пальці заплуталися посеред довгих пасм сугурівського волосся. — Дівчина з ресторану це чула.
— А схоже, що мені є до цього діло? — брюнет нахилився нижче, дихання торкнулося трохи відкритих губ Сатору.
— Вона, можливо, досі слухає.
— Якщо слухатиме далі, почує як ми займатимемося пристрасним сексом. То що? Це тебе хвилює?
— Ані краплі.
Їх вуста нарешті зустрілися, а повітря у кімнаті наелектризувалося до такої міри, що кожен дотик на шкірі відчувався гостріше та яскравіше, ніж зазвичай. Ґоджьо почало здаватися, що це хитрощі та підступи якогось прокляття, але його внутрішні шість очей нічого стороннього у кімнаті не помічали. Все насправді було набагато простіше: кохання до чоловіка над ним заважало йому здорово мислити та керувати своїми думками.
Це, мабуть, небезпечно — так близько підпускати до себе людину. Сугуру провів язиком доріжку від саторівського підборіддя до кадика.
Це точно небезпечно. Ліва рука брюнета опинилася під білизною, пальці кільцем охопили поки що ледве збуджений член.
Це абсолютно точно небезпечно, але поки Сугуру поряд з ним, Сатору готовий закривати на це очі і дозволяти цьому чоловікові все, чого він забажає.
Поки Ґето продовжував цілувати, облизувати, залишати засоси на грудях та животі блондина, шепотів пристрасно-дурні нісенітниці, Ґоджьо думав про те, що він був народжений для того, щоб кохати тільки його, дихати їм, відчувати його дотики, бо вони були чи не єдиним в цьому світі, що могло довести найсильнішого до стану повної розгубленості і втрати себе. Сугуру випивав його до останньої краплі, а Сатору ніколи не чинив цьому супротив. Питання було в наступному: чи це по-дитячому, по-дурному — кохати того, кого мав би зараз ненавидіти, кого мав би раз і назавжди викинути з голови? Відповідь була проста — можливо. Наступне: чи шкодував про це хоча б раз Сатору? Знову так само легко, без роздумів — жодного.
І ніколі не буде.
***
Ґоджьо без особливого ентузіазму спостерігав за тим, як його учні тренуються на спортивному майданчику — Макі з легкістю перемагала Юту вже вп’яте. Настрою давати поради не було, чи то через літню спеку, чи то через майбутнє відрядження по роботі в Кіото. Сатору збирався туди, щоб допомогти розібратися з одним настирливим прокляттям, якого кіотські маги не могли спіймати вже певний час. Для нього це була не важка робота і займала не так багато часу, але їхати не хотілося від слова зовсім. Не хотілося їхати туди, де немає можливості побачитися з Сугуру.
— Гей, сенсей! — прокричала Макі, закидуючи тренувальний спис на плече. — Ви якось прокоментуєте наш двобій чи продовжите без діла сидіти?
— Ти гарно впоралася, — в’яло прокоментував Ґоджьо та встав, ховаючи руки в кишенях штанів. — Я відійду на хвильку, розважайтеся далі без мене. Юта, тобі завдання, переможи Макі хоча б раз.
— Що з ним не так? — незадоволено прошепотіла дівчина. — Сьогодні ще більш дивний, ніж зазвичай.
Сатору йшов повз будівлю гуртожитку, коли відчув на собі чужий погляд, шість очей настирливо казали, що за ним хтось стежить і цей хтось доволі небезпечний. Всі інстинкти натягнулися струнами, а чоловік приготувався у будь-який момент скласти потрібну печатку та атакувати. Чим довше можливий нападник чекав, тим краще Ґоджьо розумів, що це безперечно хтось знайомий. Дуже добре знайомий, його магічний слід він точно ні з ким іншим не сплутає.
Все сталося за долю секунди, супротивник спробував схопити Сатору за плече, але техніка безкінечності відштовхнула його. Блондин різко розвернувся, вивернув долоню, скрутив передпліччя за спину та притиснув сильне тіло до стінки, здавлюючи шию, а в наступний момент зустрівся з глузливим поглядом таких знайомих золотисто-карих очей.
— Сугуру, ти здурів? Вмерти захотілося? — прошипів злісно блондин через зуби. — Я ж міг активувати техніку до того, як зрозумів, що це ти.
— Ти завжди розумієш, що це я, — продовжував втішатися брюнет, заглядаючи в серйозно-роздратовані очі навпроти, — а твоя прекрасна техніка ніколи не дозволить легко доторкнутися і нашкодити тобі. Відпустиш?
— Що ти тут робиш? — Ґоджьо відразу відпустив, зробив маленький крок назад, опустив пов’язку та вимкнув техніку безкінечності. — Це територія магічного коледжу і, якщо ти забув, я нагадаю, всі вважають тебе зрадником і намагаються спіймати та стратити.
— Це дрібниці, я ж не до них прийшов, а до тебе. В мене свої способи обійти всі їх бар’єри і не попастися.
— Не смішний жарт.
— Гей, ти сердишся чи що? — Сугуру потягнувся до саторівської долоні, провів великим пальцем по зовнішній стороні. Блондин насупився, але не відійшов, тільки тяжко зітхнув, наче Ґето був дитиною, якій треба пояснювати просту та зрозумілу істину. — Бо я намагався застати тебе зненацька?
— Серджуся, бо ти граєш зі своїм життям і думаєш, що якщо ти зміг втекти один раз, то зможеш і другий. Сугуру, гарантії цьому немає, розумієш?
— Хвилюєшся за мене?
— Ми у стосунках, звісно, я хвилююся за тебе.
— Тоді тобі буде важко.
— Про що ти?
Вони замовкли, вглядаючись один одному в очі — в душі. Два серйозних та сильних суперники, друзі, коханці, вороги — все це були вони. Жоден з них не хотів програвати, особливо зараз, коли Сатору відчував, що Сугуру не каже всієї правди та щось приховує. Він завжди це відчував з тих пір, як вони вирішили розпочати зустрічатися, але закривав очі, тому що розумів — Ґето не може більше повноцінно довіряти йому, а Ґоджьо лише може продовжувати вірити в нього та його слова про кохання. Сліпо вірити, що йому не встромлять ножа у спину.
Сугуру очікував, що блондин почне допитуватися далі, але той мовчав, тільки видно було, що все ж хотів почути відповідь на поставлене запитання. Для чоловіка було очевидно, що Ґоджьо щось підозрює, адже він знав його надто добре. Тим не менш, зараз блондин все ж був готовий прийняти будь-які слова, щоб завершити цей неприємний діалог і рушити далі. Сатору був у далеко не найкращому настрої і розбиратися в глибинах їхніх стосунків сьогодні жадав в останню чергу.
— Чого ти в поганому настрої, м? — Ґето обрав відповісти питанням на питання, щоб змінити тему, Сатору проігнорував — і добре.
— Завтра їду у відрядження в Кіото.
— О, то в цьому справа?
— Справа в тому, що це на тиждень, а тебе там не буде.
— Я можу поїхати з тобою, це не проблема, полечу на своєму драконі.
— Щоб тебе вистежили? Ні, залишайся краще тут.
Сугуру засміявся, притягнув блондина до себе та залишив ледь відчутний поцілунок на губах.
— Згадай той факт, що мене вже майже дев’ять років не можуть спіймати, — невимушена посмішка сяяла у нього на обличчі. — Насправді, коли дивлюся на тебе, Сатору, в такі моменти, то забуваю, що тебе називають найсильнішим і згадую, що ти звичайна людина зі своїми слабкостями. Мабуть, я один з небагатьох, хто бачив тебе таким.
Бо ти і є моя слабкість.
Вголос Ґоджьо нічого не говорить, бо це занадто — у такому він ніколи Сугуру не зізнається, досить вже того, що він знає про його почуття. Досить того щасливо-драматичного безладу, який відбувається між ними. Блондин просто стискає чоловіка в обіймах, заривається носом в довге волосся і думає про те, що вони ходять по межі і ось-ось вдвох зваляться у прірву. Падати буде легко, а приземлення виявиться смертельним.
— Я хвилююся за тебе, добре? Дуже тебе прошу, не роби більше необачних та дурних вчинків. Я не хочу втратити тебе.
— Не розмовляй зі мною, як з дитиною, гаразд? — пробурмотів Сугуру кудись у плече блондина, сильніше стискаючи того в обіймах. — Я ж не твій учень.
— Пообіцяй мені.
— Обіцяю.
На жаль, Ґето не вклав в цю обіцянку таку кількість щирості, якої від нього очікував та в яку вірив Ґоджьо.
***
— Ґоджьо-сан, ви надовго йдете?
— А що, будеш сумувати, Мегумі? — посміхаючись, запитав блондин і подивися на хлопця.
Це ж треба, він і не помітив, як цей малий виріс і вже діставав йому майже до плеча, а наступного навчального року вже вступатиме на перший курс магічного коледжу. Сатору пишався ним, хоч і рідко казав про це вголос, щоб Мегумі не зазнавався: він в такому юному віці вже здолав кілька ступенів освоєння своєї техніки. Проте, чоловік був певен, що хлопець і сам знає, наскільки великі та значні його досягнення в першу чергу для нього самого.
— Ще чого, — буркнув Мегумі і відвернувся, Ґоджьо тихенько засміявся та розтріпав і без того неслухняне чорняве волосся. — Я ж просив так не робити, — злісно промовив Фушіґуро, але все ж не вивернувся, продовжив стояти на місці.
— Маю зустрітися з деким важливим. Будинок в твоєму розпорядженні, тільки не роби нічого, що може завдати шкоди тобі і працівникам, гаразд?
— Коли це таке було? — не зрозумів Мегумі, але потім притих, коли згадав, як намагався приборкати одного з шикіґамі в саду і зруйнував тільки посаджені дбайливими садівницями клумби та молоденькі дерева. — Добре, — видихнув хлопець, погоджуючись.
— Побачимося пізніше.
Сьогодні зустріч з Сугуру мала відбутися у кінотеатрі, в який Ґоджьо вмовив чоловіка піти усіма правдами та неправдами цього світу. Ґето відмовлявся серйозно сприймати будь-які фільми, створені не-магами, підкреслюючи, що всі вони шаблонні та зовсім не оригінальні. Проте, Сатору пам’ятав, як в школі вони доволі часто тікали з занять, щоб не пропустити прем’єру, купляли квитки на останні ряди, сміялися і обговорювали всіх персонажів та події, не звертаючи уваги на інших глядачів. Їм тоді добряче діставалося від директора та Яги-сенсея, але вони кожного разу робили це знову, тому що їм просто було весело та добре разом.
Сатору видихнув, розуміючи, що тепер це просто спогад, що навіть така маленька, колись дорога серцю традиція, просто зникла без можливості вороття.
— Йо, Сатору, — Сугуру махнув рукою, вітаючись та висмикуючи блондина з глибоких роздумів-спогадів. — Я взяв твій улюблений попкорн з подвійною карамеллю, нічого ж не змінилося?
— Ти певен, що хочеш піти? — замість привітання запитав блондин.
— Це ж всього лише фільм. Так і бути, потерплю дві години заради тебе, — брюнет посміхнувся, і всі тривоги Ґоджьо відступили, принаймні поки.
Сатору не знав, чому Сугуру все ж таки погодився — чи то просто здався під натиском — і тепер вони тут, у великому холлі, очікують, коли оголосять запрошення до залу перегляду. В будь-якому випадку, блондин був радий, що зміг хоч на мить затягнути його назад у світ без ідеології про знищення не-магів, це трохи зігрівало серце сьогодні і підіймало настрій.
— Я чую, як ти думаєш, Сатору, зупинись, — вони вже вмістилися на своїх місцях, і Ґето простягнув йому відерце з попкорном. — Ми ж прийшли розважитися, чи не так?
— Дорогою сюди я згадував, як ми тікали з занять, щоб потрапити в кінотеатр на прем’єри, — блондин прийняв з його рук відерце, торкаючись сугурівського великого пальця своїм мізинцем, та м’яко посміхнувся.
— Справді? — Ґето подивився на нього, їх погляди зіткнулися, і навіть у напівтемряві зали блондин міг бачити яскраво сяючі золотаві очі. — Було весело, еге ж?
— Було.
— Хочеш піти в готель? Там спокійніше.
— Що? Ні, це ж я тебе вмовив подивитися фільм.
— Ти не виглядаєш так, наче ти у захваті перед переглядом, — Сугуру насупив брови, трохи нахиляючись до саторівського обличчя. Його настрій брюнету зовсім не подобався. — Можемо сходити іншим разом, я не проти.
— Дякую, все добре, — Ґоджьо лагідно стиснув його долоню, намагаючись заспокоїти та заспокоїтися самому. Ну справді, що на нього найшло? — Диви-но, фільм якраз починається.
Це був найбезглуздіший спосіб завершити цю розмову, але Сугуру, важко зітхнувши та відкинувшись у кріслі, не став наполяги. Лізти до Сатору в душу та намагатися розговорити було зовсім не в його правилах — він вважав за краще почекати, поки блондин збереться з думками і буде готовий до розмови. Правда, іноді це займало забагато часу, але Ґето легко міг почекати трохи довше, ніж звик, якщо це стосується чоловіка, сидячого зараз поряд. Він був готовий чекати, сходити в кіно, підтримати, подарувати обійми і зробити ще мільйон важливих вчинків та дурниць, якщо це треба буде Сатору, тому що завжди хотів, щоб його друг, кохання всього його життя, був щасливий. Коли той, кому ти віддаєш серце, сповнений радості, то і тобі на душі спокійно-сонячно, так кажуть? Сугуру в це вірив.
Саме тому, в глибині душі, йому було шкода, що він не може відмовитися від своїх ідей та залишитися з Сатору. Він любив цього чоловіка — це щира правда, факт його існування, але вірив, що знищити всі прокляття важливіше, ніж бути з ним до кінця життя.
Ґето повернувся до Ґоджьо, той повільно пережовував попкорн, уважно вдивляючись в сюжет на екрані — там один зомбі нападав на волаючу від страху жінку.
— Слухай, — промовив блондин, його голос більше не звучав так сумно — або зібрався з думками, або вирішив не псувати перегляд, на який сам вмовив Сугуру, — ці зомбі такі смішні. Не розумію, чому вони їх бояться. Я б їх знищив за декілька секунд.
— Я не сумніваюся, — пирснув від сміху Ґето, все ж Сатору такий Сатору.
— Чого смієшся? — попри свої слова, чоловік сам широко всміхався. Погані думки трохи відійшли на задній план, ховаючись до того моменту, як він знову вирішить до них повернутися. — Ти б і сам швидко з ними впорався.
— Ні, я б просто дозволив їм з’їсти не-магів.
— Який же ти нестерпний, — Ґоджьо закотив очі, кидаючи до рота чергові кульки попкорну.
До кінця сеансу вони разом сміялися та обговорювали сюжет, який особливо не відрізнявся розумними висновками героїв та діалогами, які, відверто кажучи, зовсім за душу не хапали. З їхнім життєвим досвідом мало що могло по-справжньому здивувати і змусити хвилюватися. Проте, ці посиденьки на останньому ряду, обережні дотики і переплетені пальці повертали їх обох у вже давно забуті, прекрасні моменти минулого, які — вони обидва були певні — їм ніколи вже не оживити. Сугуру мав зізнатися сам собі, що встиг забути, як справді чудово було тоді. І як справді чудово було зараз бачити Сатору усміхненим і безтурботним — хоча б на якусь коротку мить.
На екрані побігли титри, багато імен людей, які вклали свій труд в цю картину, але насправді, в глобальному сенсі — для порятунку їх країни від набридливих проклять, для всього світу та навіть для людей в цій залі — вони нічого не значили. Знімати таке — абсолютно безнадійна трата часу та ресурсів. Ґето обмірковував це, поки Сатору примостився у нього на плечі та водив своїми довгими пальцями по його коліну, було трохи лоскотно.
— Я не хочу, щоб ти кидав мене, чуєш? — блондин промовив це зовсім тихо, але рівно так, щоб Сугуру його почув. — Подумай про те, що нам добре разом, перш ніж вчиняти щось безповоротне. Щось таке, на що я вже не буду здатен закрити очі.
Брюнет не поворухнувся, у нього наче все повітря зникло з легень. Щось безповоротне? Саме це Ґето і збирався зробити.
Щось таке, за що Сатору буде легко його ненавидіти.
***
Сугуру стояв на балконі, спершись на огорожу, між його пальцями тліла цигарка, а попіл повільно летів вниз з висоти тридцятого поверху, розвиваючись по вітру. На горизонті зібралися важкі, сірі хмари, пахло дощем та озоном, вдалечині миготіла блискавка — дощі перехідного, літньо-осіннього періоду в Японії завжди були найсильніші та найстрашніші. Люди ховалися по квартирах та будинках та боялися навіть носи на вулицю висунути — не те що вийти — до закінчення негоди. Ґето дощів ніколи не страхався, навпаки — любив бути в епіцентрі, в таку погоду він завжди відчував себе вільним, а думалося, дихалося в рази краще, ніж у задушливу спеку.
Чоловік прибрав з обличчя довгі, вологі після душу пасма волосся, відкидаючи їх назад, краплі води повільно стікали по оголеній спині. В голові у нього роїлася мільйон та одна думка, і втихомирити їх він ніяк не міг — його нова родина, Нанако та Міміко, його послідовники, його ідеї та плани, його Ґоджьо Сатору. Так багато було на кону, але що б Сугуру не обрав все одно хтось постраждає від його рішення. Робити вибір на чиюсь користь завжди нестерпно, чорт забирай, важко.
— Ти не змерз? Вітер сильний, — у дверях на балкон з’явився Ґоджьо, його біле, розтріпане після сну волосся розвивалося буревієм. — Чому ти тут?
— Мізкую про дещо, — Сугуру затягнувся цигаркою, видихнув дим та озирнувся назад, коли відчув гарячі дотики саторівських долоней на своїх боках та животі. — Вибач, що розбудив, треба було зачинити двері, щоб ти не чув завивань вітру.
— Тебе щось хвилює? Поговоримо? — блондин дивився на нього, затягуючи у морську блакить своїх очей, прагнучи заглянути Ґето в душу та побачити все, зрозуміти нарешті в повній мірі, що його так мучить.
— Мене багато що хвилює, — брюнет посміхнувся краєчком губ, однією рукою стискаючи пальці Сатору. — Боюся, будемо дуже довго говорити. Дякую, але це рішення я маю прийняти самостійно.
— Ти певен? — блондин залишив поцілунок на виступаючій кістці лопатки Сугуру, повів носом від плеча до шиї, таким чином він намагався заспокоїти та підтримати.
Чи робив би він це, якби здогадувався, про що Ґето розмірковує насправді? Чи залишився би з ним поряд? Чи закрив би очі? Чоловік знав, який важливий для Сатору захист звичайних людей, знав, як він намагається цінувати та не розтрачувати кожне життя. Саме тому, він ніколи не запропонує йому обирати, бо для Ґоджьо вибір був очевидний — після випуску зі школи він ніколи не сумнівався в тому, що робить. Чому тоді Сугуру так вагався?
— Звісно, — кивнув Ґето, — тобі не слід перейматися.
Вони стояли так, поки брюнет не закінчив палити та не потушив цигарку в попільничці: Ґоджьо міцно тримав його в обіймах, а брюнет продовжував міркувати про своє. Насправді в глибині душі Сугуру знав відповідь, вона була до біса проста і очевидна для нього, але Сатору завжди був тією складовою, яка збивала його з пантелику. Кохання до цього чоловіка не робило сугурівське життя ані краплі легше, але не кохати його теж було неможливо — це бісове замкнуте коло. Брюнет тяжко зітхнув, поставивши крапку в своїх сьогоднішніх роздумах, та повернувся в кільці рук Ґоджьо до нього обличчям.
— Що? — Сатору посміхнувся, його світла брова трохи піднялася у питанні.
— Твої очі, вони неймовірні, — Сугуру поклав долоню на саторівську щоку, лагідно провів по ній великим пальцем. — Іноді мені здається, що я не зможу більше без них жити. Мені буде нестерпно боляче, якщо ти більше жодного разу на мене не глянеш.
Я кохаю тебе. Мені страшно тебе відпустити, страшно залишити ще один шрам у тебе на серці.
— Мої очі? — Ґоджьо лагідно перехопив пальці брюнета на своєму обличчі. — Твоя усмішка мене з розуму часом зводить.
Мене? Ти такий неможливий дурень, я тебе теж кохаю.
Вони обидва ніколи не скажуть це в голос, адже просто бути разом без зізнання простіше. Коли слова не сказані — це не істина, це просто припущення. Навіть без освідчення один одному в коханні вони готові бути поруч та робити все, щоб їм обом було доволі комфортно в тих стосунках, які вони наразі мають. Ґето розумів, що варто тільки зізнатися — з’явиться велика вірогідність того, що він просто залишить все заради чоловіка навпроти. Ґоджьо теж це прекрасно усвідомлював, тому мовчав.
— Це те, що ти хотів мати зі мною? — Сугуру напевно потім пожалкує про це питання, але зараз він просто хотів знати відповідь.
— Про що ти? — блондин прильнув до нього, обома долонями тримаючи його обличчя.
— Наші стосунки, Сатору. Тобі не здається, що ми тонемо у болоті протиріч? Це не занадто?
— Я знаю, що я хочу бути поруч з тобою, поки можу. Це єдина річ, у якій я наразі впевнений.
— Поки можеш, м? — Сугуру тяжко зітхнув, притягуючи Ґоджьо ближче до себе за талію, їх очі навпроти, а дихання змішалося в одне. — Ти уявляєш, наскільки кепсько це звучить?
— Мені байдуже, — блондин прошепотів це прямо біля сугурівських трохи відкритих губ, — ходи до мене.
В момент, коли їх губи зустрілися, з неба почав лити дощ — величезні краплі розбивалися о кахельну підлогу та скляну огорожу, а вітер ледве не здував парасольку на балконі. Сатору одразу активував техніку, щоб відштовхнути воду, але Сугуру, зариваючись пальцями у біляве волосся, відразу попросив прибрати її.
— Ти точно застудишся, — дорікнув йому Ґоджьо.
— Зроби мені ласку, хочу подивитися на тебе у вологій футболці, — брюнет хитро усміхнувся, запускаючи руки під названий елемент одягу.
— Ти збоченець або хто?
Техніку Сатору все ж вимкнув, хоча від ідеї був не в захваті, але прохолодний літній дощ допомагав тримати себе в руках, коли контрастні йому спекотні поцілунки поступово зводили з розуму, розпалювали все більше. Блондин чітко відчував кожен дотик, поцілунок, подих Сугуру та нестерпно хотів його, бажав бути з ним поруч — тільки з ним. Ця близкість п’янила, збивала з ніг, а думки в голові були сконцентровані тільки на цьому моменті, тільки на чоловікові навпроти. Ґето також поступово посилював натиск, сильніше стискав, міцніше цілував, палкіше кохав.
Він штовхнув Ґоджьо до скляних дверей, вони задрижали від такого різкого руху, але жоден з чоловіків на це уваги не звернув. Сатору сильніше стиснув сугурівське волосся у того на потилиці, опиняючись ще ближче до нього. Ґето в цей момент стягнув з нього чорну футболку, залишаючи її далі мокнути на підлозі балкону. Вони обидва вже зовсім не стримувалися, і блондин простогнав, як тільки Сугуру прикусив його кадик, а долонею обхопив стегно. Брюнет без упину продовжував цілувати саторівську білу шкіру, залишаючи на ній власне дихання та ледь помітні сліди зубів. Ґоджьо млів, майже танув, в дужих руках, які тримали його, пригортаючи до тіла свого власника. Проте, останні крихти самовладання настирливо шепотіли йому, що варто зупинити Ґето зараз, тому що промокли вони вже достатньо і далі мерзнути не дуже хотілося.
— Сугуру, гей, — Сатору провів носом по вилиці брюнета, обіймаючи його за широкі плечі, — ходімо під теплий душ.
— Змерз?
— Трохи.
Ґето одразу погодився.
Блондин дивися на нього з медово-лагідним теплом в очах, від пристрасті та сильного бажання володіти один одним в них залишилися тільки ледве сяючі іскорки. Сугуру дуже хотілося сказати, що він його кохає і не хоче відпускати.
Сатору теж.
Обидва мовчали, бо знали — давно вирішили кожен для себе — так правильно.
***
Ґето поставив на невеликий круглий стіл посеред їхнього номера пляшку червоного сухого вина — того, що так подобалося Сатору. Він сам старанно обирав його на дегустації минулого тижня, яку відвідав саме заради того, щоб порадувати блондина. Їжу з ресторану тільки що принесли, і чоловік так само обережно перставив всі тарілки з сервірувального столику на колесах на обідній.
Сугуру нервував сьогодні. Йому хотілося, щоб все було ідеально, тому що це був останній вечір, коли він зможе пригорнути коханого чоловіка до себе і мати змогу дивитися йому в очі. Ґето насправді часто та багато розмірковував. Чи можна взагалі вважати, що він має щирі почуття до Сатору, якщо він обрав свої ідеали, а не їх стосунки? Якщо він вирішив зрадити, а не залишитися поруч? Чи покинув би Ґоджьо своїх учнів та коледж, якщо б він попросив? Кожен раз на це питання він обирав відповідь ні. Чи була вона правильною, Сугуру не знав, адже ніколи не питав. І сьогодні питати не стане. Однак, він був певен — що для Сатору це теж був би важкий вибір та тягар. Нести його йому Ґето не міг дозволити. Очевидно, він брав на себе більше, ніж міг винести, але для нього це було не вперше.
Звякнув електронний замок на дверях у номер, здивований Ґоджьо повільно пройшов у центр кімнати. Його внутрішні шість очей наполегливо підказували, що щось не так — обстановка в кімнаті, вечеря на столі, навіть посмішка Сугуру, яку він подарував Сатору, як тільки побачив, здалася якоюсь натягнутою та не дуже щирою. Чоловікові хотілося б відмахнутися від цього і уявити, що йому просто здалося, списати все на втому чи ще щось, але його внутрішнє чуття його ніколи не підводило. Тим паче, воно просто кричало про можливу небезпеку зараз або в майбутньому. Сатору повільно стягнув пов’язку з очей, подивився на Ґето.
Сугуру трохи насторожився, все ж Ґоджьо він знав добре і міг зрозуміти, коли той показує не справжні емоції. Так само добре Ґоджьо знав Ґето. Навіть якщо брюнет не казав про свої проблеми та міркування вголос, легко було зрозуміти, що його щось бентежить. І це щось — Сатору точно знав — було пов’язане з їхніми стосунками та ситуацією, в яку вони один одного втягнули. Сугуру тим часом видихнув, збираючись з думками.
— Не буду брехати, — почав чоловік, — сьогодні весь день знову сам не свій, і подумав, що вечеря з тобою допоможе мені трохи розвіятися.
— Так, значить? — Сатору схрестив руки перед собою і підняв брову у питанні, розмірковував, чи варто вірити Ґето на всі сто відсотків. Щось справді було не так, але провести вечір разом за смачною вечерею не було такою вже поганою ідеєю, тому блондин наблизився до столу та прискіпливо оглянув страви. Навіть вино було його улюблене. — Я думаю, що ти щось приховуєш, але питати не буду, тому що відчуваю, що ти все одно не скажеш.
Для них було звично казати один одному правду в очі без прикрас і брехати водночас — все ж вони знаходилися по різні боки конфлікту між магами. Видавати всі карти, а тим паче козирі, ніхто не збирався. Їх стосунки, як завжди, були повні протиріч, єдина безперечно щира річ у них — це кохання.
Та хіба може кохання бути щирим у брехні?
Навіть якщо суспільство казало, що це неможливо, це було можливим для них двох. До стиснутих зубів і покусаних губ боляче, але можливо.
У кімнаті грала повільна музика, один з тих надокучливих, драматично-романтичних мотивів. Сугуру та Сатору мовчали, кожен з них дивився у свою тарілку та працював столовими приборами. Вино виблискувало відтінками рубінового на дні келихів. Ґето першим підняв погляд на блондина навпроти, зустрічаюсь з надто суворими, глибоко-блакитними очима.
— Хочеш щось сказати? — голос чоловіка теж звучав різко, але все ж він не зміг повністю приховати занепокоєння.
— Знову переживаєш за мене? — Сугуру підпер підборіддя, продовжуючи прямо гледіти на Сатору.
— Я вже пояснював тобі, як працюють стосунки. Не бачу сенсу повторювати.
Вони знову замовкли. Ґето думав про те, що все ж йому буде вкрай важко залишати Ґоджьо одного, а Ґоджьо — про те, що всі ці недомовки повільним полум’ям знищують, спалюють кожного з них. Скоро — дуже скоро — вони просто згорять живцем.
— Я не хочу сваритися, Сатору. Ми обидва знаємо, що краще від цього не буде.
— Добре, забудь, я більше не питатиму.
— Ти б на моєму місці також не сказав про таке, — Сугуру правда так вважає. Він встає та протягує блондинові руку, сподіваючись якось його підбадьорити. — Потанцюємо, м?
— Серйозно? Гадаєш, це все виправить? — Ґоджьо хочеться злитися, але натомість він не стримує посмішки. Чоловік просто розуміє, що в їхніх стосунках немає привілеїв на довгі лютощі та образи, вони обіцяли один одному, що братимуть з них тільки хороше. Наскільки це взагалі можливо.
Це було так в дусі Сугуру, намагатися його відволікти таким простим способом, але і відмовити йому блондин теж не міг, тому з легкістю дозволив затягнути себе у цю маленьку авантюру. Ґето завжди був таким разом з Сатору — щирим та відвертим у своїх бажаннях, йому хотілося довіряти. Хотілося йти з ним до краю світу і ще далі, якщо буде треба, якщо він тільки покличе.
Гучні слова. Однак, чи залишив би все Сатору заради кохання всього свого життя? Це питання без відповіді, тому що на нього страшенно боязко її давати.
Вони опинилися посеред кімнати, один навпроти одного. Ґето поклав одну руку на талію блондина, а іншою — стиснув долоню, на якій перед цим залишив легкий поцілунок. Ґоджьо було зовсім трохи ніяково, тому що раніше вони ще ніколи не танцювали разом. Проте, він впевненим рухом розмістив свою долоню на сугурівському плечі. Неслухняні пальці охопили його сильніше, ніж треба, але Ґето все одно розсміявся і попросив трішки розслабитися, адже це всього лише танець.
Вони повільно кружляли на одному місці, навіть не намагаючись попасти в ритм музичної композиції, яка з кожним акордом наповнювала кімнату до країв. Сугуру нахилився до Сатору та залишив на вигині між шиєю і плечем поцілунки-метелики, ледь відчутно торкаючись губами. Він би робив це вічно, аби тільки чоловік поряд з ним був щасливим і продовжував тримати його — зовсім не потрібного світові — в своїх обіймах. Ґоджьо повільно-лагідно перебирав довгі прядки чорного волосся та уткнувся підборіддям у маківку Ґето. Важка атмосфера в кімнаті поступово змінилася на спокійну, а ці обійми, наче рятувальний круг, який тримає їх обох на поверхні буйної річки, яка зветься життя. В цьому моменті вони разом, а інше не має значення. Сатору ледь чутно прошепотів, стискаючи плечі брюнета сильніше:
— Я хочу бути поруч з тобою дуже сильно. Не можу дозолити тобі ще хоча б колись залишитися одному.
— Он як, — Ґето підняв голову, в його карих очах засяяли золоті іскри, — то пообіцяй мені дещо, гаразд?
— Що? — Ґоджьо ловив ті іскри своїм бескрайнім поглядом океанської блакиті.
— Ніколи не залишайся один. Ніколи не звалюй на себе занадто велику відповідальність. Ти завжди так робиш, але перестань, Сатору, добре? Спробуй покладатися на інших.
— Якщо тебе не буде поруч, то і покластися мені буде ні на кого. Ми ж найсильніші, пам’ятаєш? — Ґоджьо взяв його обличчя в свої долоні. — Ти і я, Сугуру, разом.
Говорити ці слова блондинові було лячно, але і неймовірно легко водночас, тому що він дуже довго тримав їх у скриньці біля серця, носив з собою, як найцінніший скарб. Такими неймовірно важливим вони були для нього. Ґето забув рідну мову та втратив здатність складати звуки у слова та речення. Він абсолютно цього не очікував. Це ж було зізнання, чи не так? Трясця, Сугуру дуже не хотів завдавати Сатору ще більшого болю.
— Навіщо ти?.. — слова переплутаними літерами застрягли поперек горла, дихати було важко.
— Я хочу, щоб ти знав, наскільки сильно мені небайдужий.
— Ти виявився ще більшим егоїстом, ніж я, Сатору, — Ґето повільно підняв руку, щоб обережно, невагомо торкнутися щоки чоловіка навпроти.
— Ці слова стануть твоєю підтримкою, коли буде важко.
— Ці слова стануть нашою загибеллю. Проте, якщо кохання — це загибель, я готовий загинути з тобою.
Це була правда чи брехня? Ані Ґето, ані Ґоджьо відповіді не знали. Тільки час покаже.
Фрази зависли у повітрі, наче важкі хмари, з яких незабаром піде дощ. Вони обидва кохали до нестями, але світові їхнє кохання не було потрібно. Які плани в нього та у долі були на них двох, якщо вони так ненавидять їхні почуття? Що має статися, щоб їх нарешті залишили у спокої без потреби обирати між почуттями та власними ідеалами? Скільки б не було питань, вони обидва були готові до того, що їх нічого не врятує, нічого не допоможе їм бути разом відкрито. Світ прийме це як образу в свою сторону і все одно влаштує все так, що вони залишаться порізно.
Двоє чоловіків, дві рідні душі дивилися очі в очі, хапали губами подихи один одного та дихали одним повітрям — одним коханням — на двох. Бачать всевишні сили, Сугуру цього не хотів, не хотів, щоб ці стосунки на межі забрали серце. Не хотів потім відчувати нестерпний біль. Сатору ж вважав, що вони вчиняють правильно, хоч і усвідомлював — колись його серце розіб’ється на дрібнесенькі уламки. Настільки крихітні, що зклеїти їх він вже ніколи не зможе.
— Ти залишишся зі мною? — Ґето шепоче в саторівські губи, обіймаючи чоловіка за шию. Він більше не може, це нестерпно, тому він складає зброю і здається в теплі обійми Ґоджьо. — Я хочу, щоб ти всю ніч був поруч.
Ця сторона Сугуру навіть для Сатору була загадкою, він показував її вкрай рідко і — блондин хотів вірити — тільки йому. Ніжні та пестливі дотики рук брюнета пробуджували в Ґоджьо незгасаюче полум’я і протистояти їм він був не в силах. Звісно ж, він буде поруч. Рівно стільки, скільки Ґето дозволить йому бути. Жадати, торкатися, кохати. Він би зробив для нього все. Зараз він був готовий піти на будь-які жертви.
Саме в цю ніч, залишаючи поцілунки на гострих ключицях Сугуру, Сатору збагнув, що кохання схоже на прокляття.
Найсильніше прокляття з усіх.
***
Ґето різко наблизився до Юти, перехоплюючи його долоні та вдивляючись всередину, в його глибоко прихований потенціал. Сатору казав правду, хлопець дійсно був здібний, залишилося тільки ці сили розкрити та вдосконалити або, що вигідніше за все, просто забрати. Поглинути, приручити демона, який всюди прямує за Оккоцу, щоб отримати чи не безкінечний запас сил. Це і був план Сугуру. Він розповідав про свої ідеї, причаровував в надії, що хлопчина самостійно перейде на його бік і обійдеться без застосування грубої сили — все ж, шкодити юним магам було не в його інтересах.
— Ми просимо тебе, Оккоцу-кун, допомогти нам, — Ґето посміхнувся, підіймаючи палець вгору.
— Допомогти з чим? — Юта обвів поглядом своїх однокласників, які стояли трохи далі і були готові атакувати будь-якої миті, хоча сила чоловіка поруч стовідсотково перевищувала їх власну. В повітрі відчувалася небезпека.
— Ми вб’ємо всіх, окрім магів, чим створимо абсолютно новий, чистий світ.
Діти затихли, Сугуру відчув, як здригнувся поруч Юта. Схоже, домовитися не вийде.
— Чи не міг би ти не пропагандувати свої божевільні ідеї моїм учням? — серйозний, трохи розлючений голос Сатору пролунав у брюнета за спиною.
Обертатися було страшно. Чоловік був радий, що Ґоджьо носить пов’язку, і він не побачить у глибоких блакитних очах того презирства та ненависті, на які він цілком заслуговував. Свою провину він повністю визнавав, але вчинити інакше не міг — це вже був би не Ґето, важлива частина його самого, власні ідеали та цілі, просто зникла б. Сатору дивився на нього.
Ти обрав себе, а не нас.
Вибач.
Німа розмова, яка відбувалася між ними, погляди, які вони кидали один одному: Сугуру намагався передати, що йому шкода, Ґоджьо — що йому байдуже, хоча насправді дуже боляче. Бути готовим до зради і зраду пережити — дві різні по складності речі.
— Сатору! Давно не бачилися! — весело зірвалося з сугурівських губ.
Серце блондина тьохнуло, ці слова були такі награні, такі нещирі. Відчути в них жовч міг тільки він. Доля просто грається ними та потішається, що змогла зруйнувати ще декілька життів.
— По-перше, відійди від цих дітей, Сугуру.
Врятувати своїх учнів було для Сатору першим пріоритетом. Всі присутні тут маги високих рангів можуть за себе постояти, Ґоджьо планував захищати своїх учнів.
— Я чув, що цьогорічні першокурсники дуже видатні. Тепер я розумію, це твоя заслуга, — Сугуру обвів усіх їх поглядом. Чого він добивався, трясця? — Проклята людина особливого класу, проклятий труп-мутант, нащадок проклятих мовців та, — він з презирством глянув на Макі, — ганьба клану Дзенін.
— Потвора! — дівчина одразу вскипіла, направляючи на нього свій спис.
— Легше, слідкуй за словами, адже такі мавпи як ти в моєму новому світі не потрібні.
Ось воно, ця ненависть до людей без магії, яка бігла по венам, судинам та капілярам Сугуру. Ненависть, в яку він щиро вірив, яку зробив частиною свого бачення світу після смерті Аманай. Ненависть, в якій він шукав схованку та відраду і яку завжди старався приховувати в компанії Ґоджьо, тому що знав, що це відштовхне його. Він бачив, як Сатору зробив крок в їхній бік, щоб взяти ситуацію під власний контроль, але в цей момент Юта скинув сугурівську руку зі свого плеча. Блондин теж завмер, збираючись послухати, що скаже хлопчина.
— Перепрошую, — Оккоцу дивився вниз, проте говорив впевнено. — Я не дуже розумію, про що ви кажете, Ґето-сан, але я не допомагатиму тим, хто ображає моїх друзів!
Брюнет тяжко зітхнув, ховаючи руку в широкий рукав хаорі. Який же нестерпний, нахабний, непокірний хлопчисько.
— Вибач, я не хотів тебе засмучувати, — говорить він вголос, продовжуючи тримати маску доброзичливості.
— Навіщо ти взагалі прийшов сюди? — Ґоджьо встав зовсім поруч, відтісняючи Юту трохи далі.
Присутність Сатору, його негативно налаштована поза, безбарвний голос заважали Сугуру повністю зосередитися на справі. Він знав, що так буде, але все одно набрався хоробрості з’явитися у Магічному коледжі та показати блондинові, що відтепер і надалі вони йдуть порізно. Ґето довго, так йому здавалося, і невідривно дивився на Сатору, намагався прочитати, спіймати хоч якісь інші емоції, окрім спокійної люті та невгамовного болю, але так і не зміг. Чоловік відгородився від нього високою стіною.
Ґоджьо було важко ігнорувати те каяття, яке він бачив на дні сугурівського погляду, мовчазне вибачення, яке застигло в повітрі між ними тиснуло чоловікові на грудну клітину та заважало вільно дихати. Він знав, що ця зрада відбудеться у найближчому майбутньому, але його все одно застали зненацька. Дивитися на Сугуру зовсім не було змоги.
— Я тут, щоб оголосити війну, — Ґето відкинув усі сумніви, які все ще залишалися в його душі. Його ідеї важливіші, ніж його кохання: немає тут більше про що говорити, кінець. Ґоджьо стиснув руки в кулаки — он які гучні заяви? — Всі, хто тут зібрався, слухайте уважно! Двадцять четвертого грудня, коли зайде сонце, ми проведемо Нічний Парад Сотні Демонів. Він пройде в горнилі проклять, в Шінджюку, Токіо та на святій землі магів, в Кіото. Там будуть тисячі проклять і, звісно, їх завданням буде різня. Якщо ви хочете уникнути справжнього пекла, прийдіть та зупиніть їх. Попроклинаємо один одного вдосталь!
Всі мовчали, тиша накрила вулицю перед Магічним коледжем. Сатору подумалося, що він все ж не знає, не розуміє цю сторону Сугуру, вона була далека від нього і осягнути її він ніколи не буде здатен. Ці ідеали зовсім не співпадали з його власними. Знищити всіх не-магів — це ж повний абсурд та нісенітниця. Однак, всі теплі почуття не давали повністю відсторонитися від Сугуру, нагадуючи про неймовірно чудові моменти разом, сказані теплі слова, дотики та поцілунки. Ґоджьо прикипів до Ґето, дихав ним так довго, що тепер важко було від нього відмовитися.
— Ґето-сама! — позаду закричала Нанако, розмахуюючи мобільним. Міміко закрила праве вухо, щоб було не так гучно. — Кафе скоро зачиниться!
Брюнет повернувся до дівчини, лагідно посміхнувся. Сатору прослідкував за його поглядом — таким душевним, повним батьківської любові до цих близнючок.
— Вже так пізно? — запитав він. — Вибач, Сатору, — чи зустрінемося ми знову? — Ці дівчата дуже просять млинці з вулиці Такешіта, тож маю йти. Боже, не розумію, чого вас так тягне в місце, де так багато цих нестерпних мавп, — незадоволено промовив Ґето, наближаючись до Нанако та Міміко. — Треба поквапитися, щоб встигнути, еге ж?
— Ти думаєш, що ми дамо тобі піти так легко? — як я можу відпустити тебе?
— У вас немає вибору, — позаду Сугуру в мить з’явилося гігантське прокляття вищого рангу, молодші прокляття оточили студентів та інших магів за спиною Ґоджьо. — Твої дорогоцінні учні знаходяться у межах мого радіусу дії. Ти ж не хочеш, щоб вони постраждали, правда? — Ґето схопився за лапу свого прокляття-птаха. — Що ж, зустрінемося на полі бою.
Сугуру та Сатору знову зіткнулися поглядами, останній раз сьогодні брюнет просив вибачення, хоч і розумів, що це даремно. Ґоджьо бачив це в його очах, але сил прийняти цю зраду в нього не було і ніколи не буде. Це був їх кінець, тепер точно без вороття.
Прокляття взлетіло вгору, забираючи з собою Ґето та його однодумців. Сатору дивився йому вслід, у грудях пекло, вперше з їх попереднього розставання йому хотілося вилити свої емоції через сльози. Це вже було, він вже відчував всепоглинаючий смуток та небажання вірити, що його найкращий друг — тепер кохання всього його життя — покинув його. Покинув, обравши свій власний шлях.
Мабуть, настав час забути про Сугуру та йти далі. Та чи буде це так легко, як здається на перший погляд? Ґоджьо вже схибив, думаючи, що зможе забути його, але врешті-решт, сам до Ґето повернувся.
Кохання знищувало його зсередини, рвало нутрощі та шматувало душу. Чоловік не міг відмовитися від думки, що Сугуру йому потрібен, а він — Сугуру. Так і було, це не марення, він бачив це в очах брюнета дуже чітко сьогодні. І не тільки сьогодні. Проте, люди завжди ставлять свої плани, ідеали, почуття вище за інших, це їхня натура. Ґето був на це здатен, Ґоджьо — ні. Його ціллю було захищати слабких в цьому світі; якщо не він це робитиме, то хто?
Блондин тяжко зітхнув та стиснув пальцями перенісся, щоб відігнати підступаючий головний біль.
— Ґоджьо-сенсей, з вами все гаразд? — тихе питання Юти повернуло чоловіка до реальності.
— Так, цілком.
Ні, зовсім ні.
Позаду директор Яга голосно роздавав вказівки всім магам, треба було зібратися.
Наближався час жорстокої битви.
***
Ґоджьо приклав до замку ключ-карту, щоб відкрити готельний номер. Востаннє. Він вже повідомив дівчині на рецепції, що хотів би з’їхати і відмінити бронювання до кінця року. Та навіть трохи засмутилася, опустила очі і пробурмотіла шкода, ми до вас вже так звикли. Сатору теж звик, все ж цілий рік вони зустрічалися тут разом з Сугуру, але тепер в цьому готелі, номері немає ніякого сенсу. Треба забрати речі і відпустити цю частину життя, наче то був сон. Гарний, яскравий, щасливий, місцями гіркий, але просто сон.
— Я знав, що ти тут з’явишся, — голос Ґето вибив все повітря з легень.
— Навіщо ти тут?
— А ти?
— Прийшов забрати речі, все одно ця кімната тепер нам не потрібна.
— І від спогадів готовий відмовитися, Сатору?
Блондин здригнувся, стиснув руки в кулаки. Прийшов його ще більше помучити?
— Це ти вирішив йти своїм шляхом, Сугуру. Пам’ятаєш таке?
— Туше.
Вони замовкли, дивилися один на одного невідривно, Сатору так і не зняв пов’язку з очей. Йому зовсім не хотілося показувати Ґето свої справжні емоції, ховатися за білими бинтами було набагато простіше та спокійніше. Брюнет це прекрасно розумів, тому і не наближався, давав Ґоджьо простір, який так сильно був йому потрібен.
Блондин двинувся до гардеробної, його речей тут було небагато, але декілька своїх улюблених сорочок треба було забрати. Він відкривав всі шухлядки та дверцята, діставав все, що бачив, та скидав у валізу, в якій і привіз сюди одяг на початку. Сугуру стояв у дверях, спираючись на раму, та спостерігав за цим процесом. Чоловік бачив Сатору розгубленим та розбитим тричі — в їх перше прощання, два дні тому в Магічному коледжі та сьогодні, зараз. Кожний раз він змушував Ґоджьо відчувати себе покинутим, непотрібним, приниженим спочатку найкращим другом, тепер коханням всього його життя.
Ці стосунки взагалі не мали існувати, вони не мали знову зближатися, не мали зізнаватися, не мали кохати так сильно, що тепер боляче відпускати. І Сатору, і Сугуру свідомо зробили цей крок, проте тепер один з них відчував велику провину, а інший — намагався знову змиритися зі зрадою. Хіба це кохання? Ріжуче, колюче, отруйне відчуття всередині, яке не дає ані поворухнутися, ані зробити ковток свіжого повітря. Хіба так воно має відчуватися? Точно ні. Тим не менш, воно було таким для них обох. Завжди.
Ненавидіти — любити, ображати — жаліти, кусати — цілувати, ранити — лікувати, кидати — бути поруч: простий набір антонімів для них став тотожністю кохання. Різними гранями одного почуття.
Ґоджьо продовжував швидко скидати речі у валізу, вже навіть не дивився, його вони чи ні. Чоловікові було важливо просто зайняти себе чимось, поки Сугуру знаходиться так поруч. Славетний самоконтроль найсильнішого мага давав збій, на очах вже виступили сльози — ні, він не плакатиме, не тут і не перед Ґето. Це занадто принизливо, занадто відкрито, він же не маленька дитина, в кінці кінців.
— Сатору, зупинися на секунду, — попросив брюнет, наближаючись. — Зупинися і подивися на мене, прошу, — Сугуру перехопив його руку, зупиняючи, відволікаючи від складання речей. Досить, він не може більше слідкувати за цими метаннями.
— Що?
— Ти не впорядку.
— О, справді? Я якось не помітив.
— Припини.
— Будеш втішати мене, Сугуру? В мене ще залишилася гордість.
На саторівську гордість Ґето було байдуже, тим паче, коли він бачив його таким розбитим і розтрощеним на маленькі шматочки. Без усіляких пояснень, прирікань, криків він просто обійняв блондина, притискаючи до себе якомога міцніше. Певна річ, він розумів, що цим ситуацію не виправити і залишитися поряд все одно не вийде, але спробувати трохи полегшити страждання найдорожчого для себе чоловіка у світі він був зобов’язаний. Ґоджьо стояв і не міг поворухнутися — невже Сугуру думає, так краще?
Краще, легше, спокійніше. Намагатися ненавидіти і знаходити умиротворіння тільки в цих руках. Це хвороба. Сатору був хворий, і сам собі в цьому чесно зізнавався.
Ґето обережно розпустив бинти на обличчі Ґоджьо, ті впали вниз, до ніг. Йому так хотілося побачити яскраво-блакитні очі, навіть якщо з них крапатимуть діамантові сльози. Коли блондин підняв погляд, на серці Сугуру з’явився ще один надріз, який потім перетвориться у шрам і залишиться з ним на все життя.
— Вибач, — тихо прошепотів брюнет, стираючи пальцями сльози зі щік Сатору, — вибач, що знову роблю тобі боляче.
— Ми обидва в цьому винні. Ми разом пішли на цей ризик, знаючи, що це може зіграти проти нас, — Ґоджьо заправив довгі пасма брюнета йому за вуха.
— Що мені зробити?
— Зупини це, відклич своє оголошення війни.
— Я не можу.
— Звісно, ні. Це вже будеш не ти, так?
Ґето здивовано кліпнув очима. Цей чоловік навпроти дуже добре його знав, навіть шість очей були не потрібні, щоб зрозуміти Сугуру. Іноді від цього брюнету було трохи лячно.
— Твої ідеали я зрозуміти не можу, вони завжди здавалися мені занадто жорстокими, але я розумію, що вони важливі для тебе.
— Ти плачеш і одночасно кажеш мені оголосити війну, якщо для мене це важливо? Це абсурд, Сатору, — Ґето дивився на нього і не міг зрозуміти, чому вони мали опинитися в цій ситуації. Чому вони взагалі це обговорюють?
— Ти правий, — блондин шмигнув носом, моргнув декілька разів, щоб стримати сльози. — Та хіба наші стосунки не абсурд?
— Сатору, облиш…
— Я хочу, Сугуру, — блакитні очі заглядали в душу, позбавляли здатності говорити, — щоб ти тримав мене в обіймах, поки в нас ще є трохи часу, тому що, побачивши тебе на полі бою, я буду вимушений стратити тебе, як зрадника.
Це була правда. Ґето це знав.
— Ти ж розумієш, що я не здамся тобі легко, — брюнет знову міцно обійняв Сатору, хотілося бути ближче, відчути його тепло востаннє.
Кохання цих двох чоловіків, воно болюче та неправильне, але водночас — відверте, щире та прекрасне. Вирощене на протиріччях, воно перетворилося в отруйну рослину, яка любить теплі промені сонця. Отруйну рослину, яка пустила коріння в серці кожного і до кінця їх життя забиратиме в них можливість вільно дихати та віддавати себе комусь іншому так само сильно та без залишку, як вони віддавали одне одному.
***
Сатору на декілька кроків наблизився до пораненого брюнета та опустився навпочіпки. В глибині душі йому дуже хотілося Ґето врятувати, віднести до Шьоко та прохати, благати її його вилікувати. Вона б довго обурювалася, але все одно погодилася б на це. Проте, він не стане цього робити. Він має вчинити правильно, згідно зі своїми ідеалами. Так само, як Ґето обрав шлях згідно зі своїми.
— Сугуру, — Ґоджьо дивився прямо на нього, — я справді тебе кохав.
Ґето спочатку здивувався, а потім пирскнув від сміху.
— Міг би хоча б на останок проклясти мене, Сатору.
І справді. Міг би, але не став.
Кохання і так найсильніше з проклять.