Work Text:
День другий робочого тижня, початок грудня і Різдво за кілька тижнів, але тобі вже доводиться тиснути поганцю коліном у його лопатку.
- Ліву руку за спину! - вдруге наказуєш. Коли чоловік лише робить чергову спробу скинути тебе із себе - робиш дотискання правого зап’ястка. - Ліву руку за спину зараз!
За вухами відчувався піт, а щоки давно почервоніли від спроб завалити цього бугая. Проте нарешті його закриють, принаймні на місяць точно. Відділок доручив вам слідкувати за родиною Мейєрсів ще два місяці тому - неодноразові дзвінки дружини на 911 і заяви про побиття чоловіком завжди були недостатніми. Та сьогодні нарешті надійшов виклик від сусідів - дитячі сльози і крики, і ось вони з напарником вже вибивають двері квартири і кидаються на допомогу. Додатковий екіпаж як завжди спізнювався - тобі довелось навприсяд слідкувати за лежачим на животі містером Мейєрсом.
Вже четвертий рік після випуску з юридичного ти говориш собі, що ця твоя служба в поліції це тимчасово, закінчити університет з відзнакою і опинитися тут то було навіть принизливо. Тому вже декілька років поспіль ти пропускала зустріч одногрупників - усі вони намащені до блиску, а із блиску в тебе був лише жетон. Більшим приниженням було бути місцевим копом, якого знали усі місцеві кварталу - хтось кидав «добрий день», а хтось плював під ноги. Ні, тобі подобалися дні, коли вдавалось допомагати іншим, проте таких днів було небагато. Навіть сьогодні - схопивши домашнього тирана, ти не могла вдосталь відчути задоволення, враховуючи той час який відділок тягнув із затриманням за недостатністю доказів. Усе, що залишалось - бачити жінку із синцем під оком і опускаючи погляд, проходити повз. Можливо тому тебе переслідувала головна біль - розплата за бездіяльність. І от навіть зараз, коли Мейєрса пихали до поліцейської автівки додаткового екіпажу, біль підкрадалась маленькими кроками. «Дідько» - така очікувана таблетка не випала з помаранчевого флакончика твоїх рецептурних знеболювальних.
- Без мене справишся? - питаєш свого напарника Джессі.
- А як же, мамасіта! - радісно відповідає чоловік. - Не забудь, що нам ще допомагати кіберполіції цього тижня. І якого дідька ми до їх розслідувань про радікалізовану молодь в інтернеті? - Джессі махнув рукою і побіг допомагати хлопцям крутити Мейєрса.
Поспішати до аптеки як останній нарколига було десь на однаковому щабелі як і бути копом. Та коли ти відчуваєш як голову розколює навпіл - думати про свій вигляд остання річ (хоча можливо не тоді, коли ти у формі). Мила фармацевт Сьюзан сьогодні чергова - бінго! Можливо її неуважність до підрахунку буде вартувати тобі додаткового тижневого запасу пігулок. Трясця. І він тут.
Він жив у квартирному комплексі навпроти. Переїхавши півроку тому ти не очікувала, що доведеться побачитись із університетською зіркою твоїх часів. Зірка то можливо надто гучно, але ти добре знала про існування галасливого айтішніка-інженера, якого обожнювали усі - від твоїх однокурсників до професорів. Розумний, перспективний і комунікабельний - був приречений на успіх. Це із впевненістю можна було сказати і про тебе, проте ти тут - коп, що прибігла за знеболюючим. Протягом цього півроку кожен раз коли ти бачила його - під очима виднілися синці втоми, це не вперше ти бачиш його біля аптеки. Було б кумедно якби виявилось, що він присів на таблетки чи щось типу такого - золотий хлопчик не виправдав очікувань (я і ти).
- Ваше замовлення, містере Манжіоне, - защебетіла Сьюзан з кімнатки для пакування. Такий самий помаранчевий флакончик вона швидко поклала у паперовий пакет. Нажаль, сьогодні не вдасться дізнатись, що саме він приймає. Здається, лізти у чужі справи тепер набута професійна звичка. - О, а ось і ви, офіцере! - Привітала Сьюзан. - Ні слова більше! - розвернувшись п’ятками і залишаючи противний скрип своїми кроксами, вона потанцювала назад до кімнатки.
Ти помітила як він кинув на тебе поглядом, проте зробив вигляд, що не знає. Забравши від Сьюзан своє замовлення ти одразу розумієш, що сьогодні вдалий день - пакунок важчий аніж потрібно - дівчина знову прорахувалась, це буде коштувати їй чимало у кінці місяця під час підрахунку каси.
- Відколи у поліцію беруть із проблемами з головою? - не витримує він, коли ви нарешті вийшли разом з аптеки.
- А відколи у інженерів тремор? - ти глянула на пакунок у його руках, які трохи тряслися.
- Зараховано, - киває хлопець. На сумному обличчі навіть зʼявляється невелика усмішка.
За ті роки, що ви не бачились він подорослішав - риси обличчя мужніщі, легка щетина, та в очах окрім суму, все ж зберігалась юнацька придурливість.
Ви йшли мовчки декілька вулиць поспіль. Постійні тренування все ж давали про себе знати - ти з легкістю тримала темп, який задавали довгі ноги хлопця.
- То що, хочеш зайти у гості, попити чаю, згадати минуле, чи може курнути трави? - він нарешті порушує тишу, хоча Нью-Йорк о девʼятій вечора ніколи не буде тихим.
- Ти так сміливо пропонуєш це офіцеру поліції наче впевнений, що в мене не увімкнена боді-камера?
- Я впевнений, що так саркастично ти не відповідаєш, коли вона увімкнена.
- Зараховано, - киваєш ти, майже посміхаючись.
- Ну то що? - ви зупинились біля світлофору. Поруч його квартирний комплекс - через дорогу твій.
- Навіть не хочу знати звідки вона у тебе. Принаймні в мене хоча б є дозвіл на марихуану.
- О, то я сприймаю це за запрошення, - хлопець широко усміхнувся і узявши тебе під руку повів через дорогу, коли засвітилося зелене світло.
- Я не готова приймати гостей.
- Думаю, що пережеву твій безлад, до того, невже тобі не набридло слідкувати за мною з вікон навпроти.
- Що? - викрикнула ти, - Я? Слідкувати за тобою? Ти не сповна розуму!
- Можливо, - протягнув він, - можливо мені просто привидилось твоє обличчя.
- Очевидно, що так.
Виштовхувати його із комплексу не було сенсу, не у поліцейській формі тим паче, коли кожен охочий радо б дістав телефон і почав знімати «черговий доказ» поліцейського свавілля.
Непоміченим залишилось спостереження, що підіймаючись невеличкими сходами, він цупко тримався за перила. Можливо він також сидить на знеболювальних.
У тебе в квартирі він почуває себе як вдома, крутячись та вертячись із однієї кімнати у другу.
- Мені тут подобається, - бурмоче він наче оцінюючи перед заїздом у нове житло.
То можливо самотність змушує його так поводитись - один у новому місті без родини та старих друзів, це мабуть важко. На противагу, ти намагалась змусити себе повірити, що тобі неважко у аналогічній ситуації. У тебе усе під контролем - ти завжди можеш звільнитися зі служби, а твоя головна біль то тимчасово.
Ви не були друзями у минулому аби так радісно воз’єднатися у чужому для обох Нью-Йорку. Ви завжди змагалися за кращі оцінки, за результати в місцевих проєктах. Тебе бісив цей самозакоханий розумник і його спроби заціпити тебе або пранканути разом із його тупоголовими одногрупниками. Та це усе залишилось у минулому. Ти бачила достатньо після випуску аби пам’ятати клоунського ботана з іншого факультету, тим паче тримати образи. Ви по суті були дітьми. І він, здавалось, думав так само.
- Ти що робиш? - питаєш ти, споглядаючи як він намагається зняти із себе светра.
- Допоможи, - важкий голос поглинає вовна светру.
Швидко стягнувши светр ти помічаєш невеликі операційні шрами на попереку. Що ж, це пояснює складнощі із зняттям одягу і обережність на сходах.
Його тіло все ще було атлетичним, як ти і памʼятала - міцні плечі і візуально яскраві мʼязи.
- Подобається? - його голос змушує повернутись до реальності.
- Замовкни, - бубниш ти собі під ніс.
Ти повторюєш за ним та розтібаєш свій кітель, час попрати однострій.
- В тебе є поїсти? Я такий голодний, - не даючи тобі часу відповісти, він вже розглядає твій холодильник. - Чесно кажучи, очікував тут побачити лише банки ред буллу та якийсь снікерс, - говорить він дістаючи залишки запеченого мʼяса та інші контейнери з їжею.
- Я не можу собі дозволити ще й гастрит.
- Хочеш обмінятись пакунками? - він полишає на якийсь момент їжу і підхоплює свій пакет з аптеки. - Давай, я знаю, що твій копівський зад вмирає від бажання дізнатися що там.
- Ну і що там? - питаєш ти, склавши руки перед собою.
- Одночасно, крихітко, - цмакає він. - Гони своє барахло сюди, - киває він на твій пакунок на журнальному столику.
- А ти наче не піддивився ще в аптеці, - ти штовхнула його вбік і пішла на кухню, накладаючи тарілку їжі поки він усе не з’їв.
- Ми так давно не бачилися, а ти ось так. Може я хотів поділитися самим інтимним, - він притис руку до свого серця.
- Дякую, від інтиму відмовлюсь, - відповіла ти, ставлячи тарілку у мікрохвильову.
- Я ще не пропонував. Поки. Принаймні.
М’язи десь нижче живота легенько запульсували. Коли в останнє у тебе був секс? Питання із зірочкою. Мастурбація у ліжку по пʼятницям не рахується.
- Два роки тому в мене почались проблеми зі спиною. В минулому році зробили операцію і я тепер на таблетках і фізіотерапії, - сказав він, не дочекавшись від тебе питання. Здавалось копи мають задавати якомога більше питань, він був готовий дати тобі відповіді на усе. - Страхова відмовилась покрити повністю лікування.
- А батьки? - ти знала, що він із заможної родини.
- Допомагають, - відповів він, - проте, в нас важка з ними історія. Доводиться працювати більше аби покрити реабілітацію.
- Гівно, - лише сказала ти. - В поліції лікування безкоштовне.
- Стати свинею? Без образ, проте вже краще із хворою спиною.
- Дуже тактовно з твого боку.
- Як тебе занесло у копи взагалі.
- Важка історія, - відповіла ти, повторюючи його слова. - Сподіваюсь це не надовго.
- Я бачив тебе іноді під час служби, тримаєшся нормально чесно кажучи.
- Дякую, - ти склала долоні одна до одної, - це наймиліше, що ти мені сказав за увесь вечір.
- Готуйся, бо я ще не закінчив.
Вперше ти була вдома і вечеряла не сама. Було приємно мати компанію після важкої роботи. Ти навіть наважилась розказати декілька веселих історій з поліцейської академії. Йому, здається, це також подобалось. Він розповідав про робото над роботизацією в нейрохірургії, в якій ти не тямила. А ще ви навіть встигли погризтись, обговорюючи біблейські мотиви у сучасному мистецтві.
- То що, збираєшся пригостити мене своєю ліцензованою травою чи як?
- О, тепер ти заговорив, - усміхнулась ти, складаючи брудний посуд до посудомийки.
- Як ні, то в мене усе з собою, - він кивнув у бік куртки.
- Ти носив із собою траву у кармані куртки? - ти майже закричала. - У куртці?! Поруч із поліцейською?
- Просто знав, що ти не підставиш, - хлопець пожав плечима.
Часом треба затягнутись замість своїх пігулок. Ти відчувала як кожна твоя кінцівка почала розслаблятися. Біль минала, або ж зміщувалась чимось приємним. Тепле світло лампи ладно обіймало, на стінах зʼявлялись чудирнацькі фігури - тіні предметів з твоєї вітальні. Все було у темних коричневих, червоних та помаранчевих тонах як довбаний кіно-фільтр у фільмах про Мексику. А ще були темні карі очі навпроти. Хлопець посміхався, спостерігаючи як з твого обличчя зникає втома і незадоволення.
Коли ти передала йому той косяк, він нахилився вперед перед тим як сказати:
- Ходи до мене.
Ти нахилилася до нього як по команді. І коли він затягнувся і узяв тебе за підборіддя ти не противилась. А коли він торкнувся твоїх губ своїми - ти радо втягнула дим.
- Хороша дівчинка, - прошепотів він.
- Луїджи, - ти нарешті прошепотіла його ім’я.
- Мм, - хлопець облизнув свої губи. Погляд не полишав твої вуста.
- Ми не можемо…
- А хто нам заборонить?
- Ніхто, - ти притягнула його до себе, притискаючись своїми губами до його.
Він цілується до вигину спини, до скручування пальців на ногах, до тихенького стогону із середини нутрощів.
Тобі просто треба бути ближче, хаотичні руки по тілу заважають зрозуміти коли ти опиняєшся на його колінах поки його руки досліджують твої стегна.
- Я це сто разів уявляв, - зізнається хлопець, - ще тоді, в універі.
- Правда?
- Так, - киває він головою, - а коли зустрів тебе тут у Нью-Йорку в твоїй довбаній поліцейській формі захотів тебе прямо на вашій йобаній копівській тачці.
Ти не планувала того, проте стон зірвався з твоїх вуст несвідомо. Уява потягнула тебе за собою у виворіт гріховних картин. Було цікаво побачити і прощупати кожен м’яз на його тілі. Чи будуть вони плавно напружуватись і так само розслаблятися з кожним поштовхом його стегон?
- Чорт, моя дівчинка - коп. Здається, в мене стояк, - він тихенько засміявся, ховаючи обличчя у куточок твоєю шиї.
- Я відчуваю, - відповіла ти, піддавшись вперед-назад, відчуваючи його між своїх ніг. Тобі треба позбутися однострію, він цупкий аби носився довго на службі, проте тобі необхідно відчувати його ще сильніше. - Треба зняти з мене форму.
- Так точно, офіцере! - Луїджи приклав руку до голови, віддаючи честь.
Залишивши тебе у самій білизні, він зняв самостійно залишки свого одягу. Чорт. Він прекрасний. Ти інстинктивно звела ноги, збільшуючи тиск мʼязів на внутрішній стороні своїх стегон.
Все то було схоже на якийсь сон - вони були на підлозі із купою подушок, голі, накурені і трохи щасливі.
- Ні, ноги широко, - хлопець зафіксував твої розставлені ноги, розглядаючи твою чорну білизну. - Бля, - прошепотів він.
Відчувати його дотик до свої оголених стегон наче нарешті втамувати спрагу. Так, так, так, так, так. Торкайся мене. Цілуй мене. Роби, що забажаєш.
Його пальці обережно відвели у бік твої трусики.
- Боже, - тихо протягнув він і припав губами до оголеної плоті.
- Луї, - ти простонала його ім’я.
Він досліджував тебе своїм язиком і пальцями наче малював карту таємничого та загадкового острову.
- Хочу тебе, - рум'яна ти розкидала своє волосся по підлозі, - хочу тебе у собі.
І ти його маєш у собі. Бо твої бажання то для нього закон. Він рухається так як ти про це фантазувала, коли торкалась себе після зміни у пʼятницю. Коли збираючись спати бачила як він перевдягається у вікні навпроти, як він займається ранковою фізкультурою або як увечері рухає своєю рукою вверх і вниз охоплюючи свій член. Після його коментаря раніше тепер тобі відомо, що він знав що ти бачила. Та хіба він не робив це шоу спеціально для тебе?
- Хочу кінчити в тебе, - травка розплела вам обом язики. Тепер за вас говорила ваша підсвідомість. - Хочу кінчити на тебе.
Тебе влаштовували обидва варіанти. Страх вагітності як нічний боді-хоррор зник на фоні кожного його поштовху. Та він не може з тобою так зробити, як би йому не хотілось зробити тебе своєю. Під твоє невдоволення він полишає тебе, продовжуючи цілувати.
- Найкращий бляха день, - усміхається хлопець, коли твої губи охоплюють його член.
Ти береш його усього до останньої краплі. Та цього недостатньо, ти ладна випити усю його кров також.
- Моя дівчинка, - радісно шепоче він. - Йди до мене, - перед тим як притиснутись до твоїх грудей, він цілує тебе ігноруючи свій присмак на твоїх губах.
- Я хочу ще, - говориш ти і куйовдиш його кучері.
- І я, - радо відповідає він, продовжуючи проводити язиком по твоїм соскам, - скажи мені як ти хочеш, мм? Хочеш візьму тебе на всіх твоїх четвертих? Або біля вікна? Може хочеш бути зверху? Мій член та обличчя не проти.
Здавалось не було того куточку в твоїй квартирі де б ви спонтанно не почали займатися сексом. Вам було усе мало і мало, наче всі ці роки упущеного часу мали повернутися із кожним оргазмом.
Він ніжно цілував твоє плече, притискаючи в обіймах, коли ви намагались заснути, але все одно - ти тулилась до нього своїм стегнами і казати іншого не треба - він вбивав тебе у матрас. Ти ховала обличчя у подушки, протягуючи його ім’я.
- Мені треба до себе, - прошепотів він, коли на годиннику вже була третя година ранку.
- Угу, - радісно протянула ти, відчуваючи приємну втому по усьому тілу. Не дивлячись на спонтанну квапливість, він поцілував кожну оголену частинку твого тіла. Ще сонна ти відповіла на його поцілунок. Коли, двері тихенько клацнули, ти задоволено протянула стон і повернулась до сну.
07:00 і дзвінок від Джессі:
- Пам’ятаєш ми мали допомогти кіберам? Так от мабуть вже пізно, хтось вальнув гендира ЮнайтедХелс так що прокидайся, здається тепер ми будем на підхваті у федералів.