Work Text:
Вечір у «Барлозі» був наповнений гомоном, запахом яблучного пирога та атмосферою, що змушувала навіть найпохмуріших чаклунів почуватися, як удома. Стіни, що, здавалося, трималися лише на магії та сімейних спогадах, хилилися. Звідусіль лунав гамір: Джордж та Фред-молодший сперечалися за зачарований м’яч, Джині з Моллі заплітали всіх дівчаток тихо посміюючись, біля каміна стояв Рон, який, попри свій дорослий вік, все ще відчував дух змагання.
Скорпіус Мелфой, попри свою незвичну для цього місця поведінку, вже майже звик до хаосу, що панував у сім’ї Візлі. Він сидів поруч із Розою, спостерігаючи, як Рон змагається з Гаррі в «плюй-камені» — грі, що, здавалося, була лише приводом для гучного сміху.
Але раптом Рон, обтираючи руки об штани, повернувся до Скорпіуса.
— Ану, Мелфою, — його голос був наповнений духом суперництва. — А що ти скажеш на парі?
Скорпіус здивовано підняв брову. Він був звиклий до змагань, але зазвичай вони були більш… гідними.
— Що ви пропонуєте?
— Магічні шахи, — посмішка Рона стала ширшою. — Якщо я виграю, ти носитимеш на роботі мою улюблену помаранчеву мантію «Пушок Педдл» цілий місяць.
— Роне! — Герміона, що стояла поруч, кинула на нього суворий погляд. — Припини. Скорпіус не зобов’язаний брати участь у твоїх... парі.
— Не хвилюйся, мамо, — Роза усміхнулася, поклавши руку на плече Скорпіусу. — Він сам вирішить.
— А якщо я виграю? — Скорпіус не міг не відчути виклик.
— Тоді я зізнаюся твоїй мамі, що обожнюю її магічний пудинг, — Рон підморгнув.
«Це парі настільки абсурдне, але його не можна ігнорувати», — подумав Скорпіус.
Гра почалася. Рон, як завжди, був агресивним у своєму стилі, наперекір порадам Гаррі, який намагався утримати його від безрозсудних кроків. Скорпіус, з іншого боку, був обережним і точним. Однак, Рон почав перемагати, загнавши його в глухий кут.
— Ох, бідний Скорпіус, — гучно прокоментував Джордж, — схоже, що помаранчева мантія чекає на нього!
— Тату, будь обережним! — крикнув Хьюго, що сидів на підлозі. — Не поспішай!
Герміона тихо зітхнула, намагаючись не дивитися на Рона.
— Ти йому програєш, — прошепотіла вона. — Подивіться на його пішаків!
Напруга довкола шахістів зростала. Роза, помітивши це, нахилилася до Скорпіуса, ніби поправляючи йому комір.
— Пам’ятай, що тато завжди нервує, коли його кінь опиняється під загрозою, — прошепотіла вона, відходячи.
Скорпіус, спочатку здивований, зрозумів, що вона мала на увазі. Рон завжди вважав свого коня найсильнішою фігурою і не міг дозволити, щоб його атакували. Скорпіус вирішив піти на ризик. Він пожертвував своєю турою, але в результаті вивів коня Рона з гри.
— Він не міг цього зробити! — вигукнув Рон, скривившись. — Хто тебе цьому навчив?
Гра стала ще напруженішою. Роза знову нахилилася до чоловіка.
— Тато завжди робить один і той же крок, коли його королева опиняється під загрозою.
І вона мала рацію. Скорпіус, використовуючи її підказки, нарешті поставив Ронові мат. Усі, хто спостерігав за грою, зааплодували.
Пізніше, коли вони сиділи вдвох біля каміна, Скорпіус тихо сказав:
— Я б не виграв без тебе.
— Знаю, — усміхнулася Роза. — Але ти зміг би. Просто це зайняло б більше часу.
— Це було дивне парі, — він задумливо подивився на неї. — Але я радий, що ми його виграли.
— Звикай, зятю, — голос Рона пролунав з-за спини. — У нашій родині люблять всілякі парі.