Chapter Text
— У вас обох немає ні братів, ні сестер, чи не так?
Вони були посеред глушини й ішли трохи повільніше, ніж зазвичай, бо Бонні замість того, щоб іти нормально, радісно танцювала, крутячи Пуні над головою. Але вона була настільки в захваті, що ні в кого не піднялася рука її зупинити.
— Ні, хоча Райхорн точно сприймався як член родини! — весело сказала Серена, і Еш засміявся. Вона всміхнулася йому. — У тебе теж немає, правда?
— Ага. Але зі мною довгий час був Брок; він був мені як старший брат.
— Брок? — повторили вони, і він кліпнув, перш ніж вишкіритися.
— Та ну! Я що, не розповідав вам про Брока? — запитав він і зупинився, одним рухом скинувши рюкзак із плеча та присівши на коліно. Хоча Пікачу до цього танцював із Бонні, він помітив зупинку й підбіг ближче, зацікавлено цвірінькаючи, поки Еш діставав гаманець. Коли Еш підвівся й простягнув гаманець, Пікачу застрибнув йому на голову. — Ось… це Брок. Він вчиться на лікаря покемонів, але раніше був брідером і гім-лідером.
Гаманець виявився чимось на кшталт фотоальбому з маленькими знімками різних груп людей, хоча Еш тримав його так, щоб було видно лише одну фотографію — ту, де був він, Пікачу, вродлива дівчина з чорним волоссям, маленький покемон-пінгвін і вищий юнак із теплою посмішкою та вузькими очима.
— Брок подорожував зі мною роками. Він найкращий кухар і дуже розумний. Він би вам точно сподобався.
Клемонт спробував придушити ірраціональний укол ревнощів, а Серена ніяково всміхнулася й вказала на дівчину:
— А це…?
— Га? О, так, це Доун і Піплап. Вони подорожували з нами Синно. Доун — координаторка, вони більше зосереджені на красі бою, ніж на силі чи швидкості, — сказав він.
— Можна подивитися інші фото? — запитав Клемонт, і Еш стенув плечима, передаючи гаманець. Серена підійшла ближче, щоб стати поруч із Клемонтом, і разом вони почали гортати з кінця. Клемонт не хотів визнавати, що вивчає своїх «попередників», але все одно здригнувся, побачивши на знімку зовсім юного Еша. Тільки тоді він згадав, що Еш із Канто, а там книжки читають задом наперед. Отже, це був не кінець, а початок.
— Чекай, я знаю цього хлопця, — сказала Серена, і Клемонт кліпнув, а потім знову подивився на фото. Малий Еш обіймав за плече такого ж малого хлопчика з колючим коричневим волоссям. — Він теж був у літньому таборі покемонів.
Еш глянув через плече й усміхнувся:
— Гері. Він був моїм найкращим другом у дитинстві. Зараз він дослідник покемонів.
— Пі Пікачу, — сказав Пікачу, і Еш засміявся з його скептичного тону.
— Але раніше він був тренером, як і я. На початку наших подорожей ми були суперниками — він мене терпіти не міг.
— Що? — запитав Клемонт, приголомшений думкою, що хтось може ненавидіти Еша. — Справді? Чому? Як таке можливо?
— Але ж ти сказав, що ви були найкращими друзями, — додала Серена, і Еш схилив голову, замислившись.
— У нас була велика сварка. Вона була досить дурною, і я не думаю, що саме сварка стала причиною того, що ми перестали дружити, але ми ніколи про це по-справжньому не говорили, — сказав він, а потім знову вишкірився, трохи сором’язливо. — Але я його не звинувачую. Я був надокучливою дитиною і нікудишнім тренером.
Це змусило обох вставитися на нього.
— Нікудишнім тренером?
— Ага. Пікачу довелося добряче попрацювати, щоб зробити з мене щось путнє, правда, друже?
— Піка, пікачупі пі Пікапі, — мудро відповів Пікачу, кивнувши головою, і Еш знову засміявся.
Уявити це було настільки неможливо, що вони просто повернулися до фотографій. На наступній був трохи старший Еш із явно гладшим Пікачу, Брок та дівчинка з яскраво-рудим волоссям і виразними очима. Дівчинка показувала знак «V», але Еш виглядав ніяково, зсутуливши плечі, ніби друзі занадто сильно його притисли, а його руки незграбно лежали на боках Пікачу.
Наступний знімок, хоча там усе ще був той малий хлопчик і пухкенький пікачу, нагадував уже того Еша, якого вони знали. Здавалося, він не помічав камери, зосередившись на натовпі покемонів навколо нього. Серена знову вказала на фото, зацікавлена:
— Я й не знала, що в тебе були ці покемони, Еш! Сквіртл, Чармандер, навіть Бульбазавр!
Він ледь помітно всміхнувся. — Більшість із них пішли своїм шляхом. Сквіртл повернувся до своєї команди; Чармандер еволюціонував у Чарізарда й пішов тренуватися — але він повернувся минулого року; він зараз на ранчо професора Оука разом із Бульбазавром, який там ніби за головного. Піджеотто став Піджеотом і тепер захищає ліс біля Паллета. А Баттерфрі завів сім’ю невдовзі після того, як було зроблено це фото. Технічно він усе ще мій, тому ніхто інший не може його спіймати, але… — Він замовк, дивлячись уперед із дивним виразом обличчя. Воно ніби заціпеніло, і Пікачу швидко нахилився вперед, щоб приховати це.
— Піка піка…
— Так… я знаю, — пробурмотів він.
Клемонт завагався. Оскільки більшу частину своєї кар’єри він провів як гім-лідер, йому ніколи не доводилося відпускати покемонів. Шінкс був найближчим прикладом, але він фактично не належав йому до їхньої повторної зустрічі. Проте було очевидно, що ці розставання далися Ешу непросто. Тому, замість коментарів, Клемонт просто перегорнув сторінку.
Цього разу Еш знову був із рудоволосою дівчиною, але виглядав набагато розкутіше, схилившись на її плече й усміхаючись камері. З ними був ще один хлопець, трохи міцнішої статури, з темно-зеленим волоссям, перехопленим пов’язкою на лобі. Їх оточували покемони, хоча лише Пікачу та Бульбазавр здавалися знайомими. Щоправда, там був Чарізард — і він виглядав так, ніби ось-ось відкусить Ешу голову.
На наступному фото нового хлопця замінив Брок, і цього разу єдиними покемонами були Пікачу (який махав лапою з голови Еша) і дивна маленька істота, що все ще стирчала зі своєї шкаралупи, яку дівчина міцно тримала на руках.
Далі була ще одна фотографія Еша з купою покемонів. Схоже, усі мали позувати, але все пішло шкереберть, коли трав’яний покемон вирішив стрибнути на Еша, а інші перебували в різних стадіях паніки або веселощів.
— Це все твої? — запитав Клемонт. — Я й гадки не мав, що в тебе так багато покемонів!
— Чому ж ти не взяв нікого з собою в Калос? — з цікавістю запитала Серена, і Пікачу відсторонився рівно настільки, щоб Еш міг знову подивитися на них.
— Бульбазавр був останнім покемоном, якого я брав із собою в новий регіон — окрім Пікачу — і він сам попросив більше не подорожувати після Джото. Іноді я забираю їх назад для участі в конференціях, але зазвичай вважаю несправедливим виставляти свої старі команди проти нових залів, — сказав він. — Я ніколи не стану сильнішим як тренер, якщо буду покладатися лише на одних і тих самих покемонів. Колись я так робив із Чарізардом. Це було досить ліниво.
— Пі пікачу. Піка Пікапі? — сказав Пікачу, кліпаючи на нього, і Еш потягнувся почухати його за вухом.
— Ти інший. Ти мій партнер.
— Піка!
Наступне фото змусило Серену трохи напружитися — ймовірно, тому, що на плечах у Еша висіла нова дівчина з (Клемонту було майже соромно це помітити) досить великим бюстом як для такої юної на вигляд особи. Брок теж був там, а ще хлопчик приблизно віку Бонні, але ніхто з них не дивився в камеру. Можливо, вони збиралися, але щось явно розсмішило старшу трійку, а молодший хлопець якраз повертався до них із розгубленим виглядом.
Після цього було фото Еша та хлопця з першого знімка, тепер обох підлітків. Еш дивився прямо в камеру, розмовляючи з тим, хто знімав, а Гері посміхався Ешу. Це не був той зухвалий вишкір із дитинства, але в погляді відчувалася щира прихильність.
— Ви знову друзі? — запитала Серена.
— Так, ми остаточно помирилися після того, як я переміг його в лізі Джото. Він покинув битви, і, гадаю, це було останнє, що стояло між нами, — пояснив він. — Я тепер нечасто його бачу, але він хороший друг.
На наступному фото з покемонами не було ні Бульбазавра, ні Еша. Просто група покемонів, що їли покеблоки. Клемонт спробував назвати їх усіх, але більшість не впізнав.
— Е-е, Ейпом, Гровайл, це Корфіш? Гм… Свеллоу, здається, вони так називаються?
— І Торкоал, — додав Еш.
Він пропустив наступне фото, бо вони його вже бачили, і перегорнув до наступного з покемонами. На ньому Еш виглядав точнісінько як його ім’я[1], сидячи поруч із вогняним типом, який ледь не плакав, попри спробу всміхнутися на камеру. Інші покемони, жодного з яких Клемонт не знав, зібралися навколо з виразами облич від натягнутих посмішок до співчутливих поглядів.
— Що тут сталося? — запитала Серена, беручи гаманець, щоб показати Ешу, на що вони дивляться. — Чому ти обгорілий?
— У Чімчара був невдалий день, — пояснив Еш. — Ми всі тренувалися, коли він ніби втратив контроль. Я пояснював йому, що в мене було багато покемонів, які іноді мали проблеми, і що я все одно хочу бачити його у своїй команді — це фото ніби закріпило нашу домовленість.
Далі був знімок Еша з високим блідим хлопцем, якого Клемонт смутно впізнав із зустрічей гім-лідерів, та молодшою дівчиною з дуже густим фіолетовим волоссям. Настільки густим, що в ньому, судячи з усього, оселився покемон. Судячи з рятувального човна за ними, вони були на якомусь судні, що пояснювало, чому Еш виглядав таким чистим, без звичного дорожнього пилу на одязі.
Останнім було фото величезної компанії покемонів — більше, ніж Клемонт коли-небудь бачив на одному знімку. Попри малий розмір фото, він зміг впізнати більшість покемонів із попередніх кадрів і зрозумів, що це вся команда Еша. Плюс табун Тауросів, чомусь.
Це… дивним чином смиряло.
Він тихо закрив гаманець і повернув його.
— Колись ми маємо зробити спільне фото всіх нас.
— Піка! — вигукнув Пікачу.
— Обов’язково! — погодився Еш, ховаючи гаманець у бічну кишеню. — Гей, можливо, ми попросимо Тревора зняти нас наступного разу, коли побачимося! У нього ж має бути спосіб їх роздрукувати, правда?
— Так, але тим часом… — Серена дістала свій кишеньковий комп’ютер і кілька разів клацнула по ньому. — Селфі!
— Селфі? — тупо повторив Еш. — Що це таке?
Навіть Клемонт здивовано завмер.
— Ти не знаєш, що таке селфі?
— Е-е… ні? Це щось із ПокеВіжн?
— Це… ні, іди сюди, — сказала Серена й підбадьорливо всміхнулася Клемонту, який напружився, але все одно нахилився ближче. Вона підняла комп’ютер, але оскільки Еш підійшов лише щоб подивитися, а не для фото, Клемонт схопив його за руку й притягнув до них. Він ніколи раніше не робив таких знімків, але знав ідею. Еш же виглядав здивованим, доки не зосередився на екрані й не побачив їхні обличчя у відображенні. Пікачу відновив рівновагу, спершись на капелюх Серени, і показав лапкою знак «V», після чого до Еша, здається, нарешті дійшло. Серена зачекала якраз до того моменту, коли на його губах з’явилася посмішка, і зробила знімок.
Він не був ідеальним. Клемонт виглядав трохи переляканим, Пікачу зсунув капелюх Серени на одне око, а Еш усе ще здавався дещо ніяковим. Але це були вони.
— Непогано! — засміявся Еш. — Але тут немає Бонні, тож це не всі!
— Для цього почекаємо Тревора, — сказала Серена, але її посмішка згасла, коли вона знову сховала комп’ютер. — І ми завжди можемо зробити ще.
Клемонт подивився на неї, гадаючи, чи не з тієї ж причини вона виглядає сумною, що і він.
Він знав, звісно, що це не перша подорож Еша. І він так легко притягував до себе людей, що було б неможливо, якби в нього ніколи не було супутників раніше. Але Еш не говорив про минуле. Сьогодні вони вперше почули про всіх цих людей. Усіх його покемонів. Усі пригоди, друзів, ці…
Ешу залишилося здобути лише один значок, а потім за кілька тижнів — наступна конференція покемонів. І навіть якщо Серена не збере всі три ключі до Майстер-класу, Клемонт не думав, що Еш чекатиме цілий рік, щоб пройти це разом із нею. Потім він, ймовірно, вирушить у новий регіон. Або принаймні назад до Канто.
І вони стануть просто ще однією фотографією в його гаманці.
Це заболіло набагато сильніше, ніж він очікував.
[1] Ash — попіл