Chapter Text
So the winner takes it all
And the loser has to fall
Throw the dice, cold as ice
Way down here, someone dear
Takes it all, has to fall
And it's plain, why complain?
@ABBA – The Winner Takes It All
Не згасаюча посмішка була на його вустах, коли він проводжав свого дорогого директора у велику мандрівку. Це все одно колись повинно було статися, тому що нічого не є вічним. Літак відлітає, і Цукаса незабаром повернеться до себе додому. Це був останній з його трупи, хто досі залишався тут. Але й він покинув Цукасу.
Нене та Ему відійшли від них раніше, ніж Руї. Це була п'ятниця, яку добре пам'ятає Цукаса. Він, разом зі своїм директором, чекали дівчат на сцені, щоб розповісти їм про нову виставу, яку вони щойно вигадали. Проте почули вони зовсім не те, що хотіли. Дівчата вступили до різних труп у різних містах, тому саме для цього вони тут, щоб повідомити хлопцям про своє рішення піти з трупи Wonderland & Showtime для більшого розвитку у своїй кар'єрі артисток.
Дивлячись на Руї, який ніжно посміхався дівчатам, Цукаса розумів, що це повинно було статися колись. Але він не хотів, щоб це сталося так швидко. Він не хотів, щоб це все закінчувалось. Трупа не буде існувати, якщо там лише вони вдвох, а це означало, що Руї теж скоро піде, а Цукаса не зможе зупинити його.
Хлопці влаштували прощальну вечірку, на якій побажали дівчатам удачі в їхніх планах, щоб усе збувалось на раз. Увесь вечір Цукаса не міг знайти себе. Він відчував, що це не те, чого він хоче. Відчуття безсилля охопило його, тому він просто вирішив підтримати дівчат, відкинувши почуття назад. Нічого більше не зробиш, а їм буде приємно, якщо їх підтримають. Для того вони й друзі, щоб це робити, хіба ні?
І от вони пішли. Цукаса не бачився з Руї після того дня, тому що він не міг. Зв'язок усе одно підтримувався між ними періодично, проте Цукаса боявся бачити Руї. Він не хотів бачити в очах його те, що він теж скоро піде. Бачити ті нотки надії, що блондин зрозуміє його причини. Але якщо уникати чогось так довго, воно все одно наздожене тебе. Свої хвилювання ти не відбереш, лише прийняти можеш, та пройти далі. Зупинившись на них, застрягнеш, через що шлях уперед стане важчим.
Минув якийсь час і це сталося. Це сталося знову. Цукаса стоїть самотній в аеропорту. Хоча це місце ніколи не може бути самотнім, тому що там завжди є люди. Галас натовпів людей, відлуння об’яви рейсів, малі тварини, що нагадують про себе всім. Але Цукаса не відчував їх присутність. Він бачив лише літак, який піднявся в небо. Руї полетів до Америки, щоб здійснити свою мрію. Тим часом Цукаса залишився позаду, тому що його зусиль було недостатньо для його мрії. І тепер він не знав, чи зможе побороти себе без них.
— Чому я про таке думаю? Я ж майбутня зірка! Я повинен вміти бути сам! Це те, що завжди переживають зірки! Це нормально! – почав із собою монолог Цукаса, не задумуючись, що люди навколо чують його. Дехто пройшов повз, вказуючи пальцем у скроню, якась дитина показувала на нього пальцем, на що мати насварила. Дійсно, неначе світу не існувало навколо нього більше.
Цукаса не зміг.
Минуло п'ять років відтоді. У самотній темній квартирі, яка давно вже не була схожа на таку, сидів на підлозі зруйнований блондин, який сперся об ліжко спиною. Сторічне сміття лежало всюди, проте сил, щоб прибрати його не було. Сил, щоб приготувати собі щось не завжди вистачає, не те, щоб прибрати хату. Цукаса розумів, що так не можна, що треба встати і поприбирати. Що майбутня зірка ніколи б не жила в такому безладі…
— Не жила б, еге ж?
Але це там, де він був зараз. Та сама майбутня зірка жила в безладі.
Відтоді, як останній член їхньої трупи поїхав, щоб здійснити свою мрію, Цукаса почав йти до своєї самотужки. Він продовжував тренування з Онішіма-сан та їхньої трупою. Незабаром повинно було відбутися грандіозне шоу, до якого Цукаса старанно готувався, незважаючи на біль від втрати.
Одного разу він так перенапружився, що втратив свідомість під час їхньої репетиції. Це був сором. Це сором для майбутньої зірки бути таким слабким. Його партнери так переживали за нього, що змусили його відпочити на один день, тому й відсторонили від репетицій, проте Цукаса не збирався відпочивати. Не час. Не зараз. Не тоді, коли до мрії ще так далеко. Він повинен робити більше. Час іде, а він досі не здвинувся. Він повинен старатися більше, інакше не буде жодних результатів. Інакше він не зможе наздогнати Нене, Ему та… Руї.
Вистава минула чудово, проте не ідеально. Усередині виступу Цукаса забув свої репліки, через що повинен був імпровізувати. Ніхто не звернув на це сильної уваги, проте це був сором для зірки. Він занадто розслабився. Якщо він зараз не збереться, то мрія стати зіркою та полетіти до Нью Йорку — зникне.
Трупа, в якій тренувався Цукаса, вирішила зробити місячну перерву після цієї грандіозної вистави. Усі потребували відпочинок та натхнення на нові виклики, окрім Цукаси. Місячний відпочинок це було забагато. Мрія — не чекатиме його, якщо він перестане старатись.
Недавно блондин, гортаючи інстаграм, натрапив на відео з вистави Руї. Вона була ідеальною. Руї завжди був гарним директором, і вистави його чудові. І виглядав він дуже щасливим з цими фіолетовими квітами в руках та поряд з Асахі-сан. Цукаса щиро зрадів за Руї, і хотів уже написати йому… проте вони давно не спілкувались.
Руї періодично писав йому, чи все добре, як проходять його тренування і тому подібне. Цукаса відповідав лише, що все чудово, і немає про що хвилюватись. Останнє повідомлення було місяць тому, бо Руї готувався до цієї вистави, поки Цукаса чекав на його повідомлення, замість того, щоб вчити власні репліки. Цим він і відплатив собі. Думка, щоб привітати Руї, зникла.
Одного разу Цукаса перейшов до іншої знайомої трупи, в якої колись практикувався. Місяць без тренувань — це марна трата часу. Він повинен тренуватись більше, бути більшим. Бути найкращим. Заради Сакі, якій обіцяв, що стане зіркою. Заради батьків, яким обіцяв, що ніколи не підведе. Заради друзів, яким казав, що він сильний і все зможе.
В іншій трупі результати Цукаси були ще гіршими, ніж у попередній. Вони були більш вимогливі, на що Цукаса не сильно скаржився. Він сильний, і він усе здолає. Проте… усе одно чогось бракувало йому.
Після вистави Цукаса був дуже втомлений. Стоячи на сцені разом з усіма, коли зал аплодує, блондин не відчував того драйву, що й колись на Вондер Стейдж. Це все було не те, і він не розумів чому. Неначе… його не повинно було бути тут. Квіти в руках, усмішка на устах, проте всередині пустота, яка неначе лише збільшувалась. Чому він такий слабкий?
Лідер трупи м'яко розказав про помилки Цукаси. Саме тоді він зрозумів, що нічого не змінилось. Він уже допускав ці помилки раніше, і от знову. Він не здвинувся вперед, а лише відступив на кілька кроків назад.
— Я чув, що ти гарний актор від інших, ледь не найкращий. Тому я був вражений, побачивши це на сцені. Але ти не хвилюйся, деякі люди можуть перебільшувати — і це нормально.
Він дуже сильно облажав.
— Я зрозумів вас, Хакаруджі-сан! Я зроблю все, щоб покращити свої навички. Наступного разу буде краще! – енергійно відповів йому Цукаса, фірмено розмахуючи своїми руками. Важко було сказати, чи це звичайні жести, чи це від хвилювання. Від хвилювання про невдачу.
— Наступного разу, хах…
Цукаса помітив сумний тон в його лідера. Це йому не сподобалось. Щось не так? Він щось не то сказав?
— Вибач, Цукаса-кун, але тобі варто піти. Тобі ще варто потренуватись над своїми акторськими здібностями, а ми потребуємо більш сильних людей.
Он воно що.
— Я-я розумію! Щ-що ж.. удачі вам у ваших виставах тоді!
— Так, звичайно.
Цукаса втік тоді так швидко, як ніколи раніше. Сором. Сором. Сором. Сором. Сором. Сором.
І так було весь цей час. Він знаходив нові трупи, проте завжди було недостатньо. На його місця знаходили кращих акторів, або через власне виснаження він травмував людей, тому його виганяли. Його емоції змішались в один стан, який він не міг більше контролювати. Втома взяла вгору, і тому він потроху руйнувався зсередини.
От до чого він прийшов. От заради чого були всі ці странання, щоб зараз сидіти тут. Минуло п’ять років від його спроб стати кращим. Руї тепер відомий на весь світ актор, завдяки виставі “Кабере”; Ему, як не дивно, гарний економіст, і веде бізнес у своїй компанії; Нене найкраща акторка в Україні, через що періодично зустрічається з Руї. Усі троє й досі спілкуються між собою, окрім Цукаси.
“У мене все чудово”, “Звичайно, я ж найкращий, усе добре!”, “Немає про що хвилюватись”: неначе на автоматі щоразу надсилалися його друзям, через що вони перестали писати Цукасі. Він не розповідав багато, бо все було “добре”. Усе з ним було “добре”. Він почувався “добре”. Хіба вони не могли зрозуміти, що:
— ЩО ЗІ МНОЮ ВСЕ ДОБРЕ! – крикнув блондин у своїй кімнаті, точно налякавши парочку тарганів у його смітті.
Він не хотів кричати. Він не знав, як це сталося. Через те, що в нього нічого не виходило, він переїхав в інше місто, подалі від Сакі та батьків, запевнивши, що все буде чудово. Хоча, насправді, він орендує цю квартиру, працює продавцем у супермаркеті, і це все, на що він здатний. Деякий час заспокоювало його те, що супермаркет знаходиться недалеко від театру. Проте зараз перестало.
Усі думають, що він здійснює свою мрію, поки він сидить у самотній квартирі, і намагається зібрати себе по крупицях. Бо він не може. Він не зміг. Сльози текли з його очей, коли він лежав на підлозі. Його розривало із середини. Це все було занадто для нього. Це боліло.
— Можливо, бути зіркою це дійсно була лише мрія дитинства. Не всі мрії здійснюються.
Навколо квітла прекрасна пора року — весна. Усе навколо розквітало, пахло та жило. Хоч зима не до кінця відпускало, залишаючи по собі мороз, весна боролася як могла з ним, охоплюючи собою весь цей день.
Якби ж була можливість у Цукаси більше насолоджуватись весною, а не сидіти на цій роботі та посміхатись кожному клієнту. Навколо чулися лише розмови людей, їхні плани на вечір, на завтра. Касовий апарат звучав так часто в його голові, що він перестав його чути. Неначе це був звичайний звук. Звичайний та буденний звук для, колись, сяючої зірки.
— Наша карточка у вас є? – на автоматі запитав Цукаса, наперед знаючи відповідь.
Підлітки навіть не відреагували на нього, а швидко оплатили і пішли. Дуже рідко з ним вітаються, не те, щоб прощатись. Сумна ця людська культура.
— Перепрошую, чи можете пробити мої товари? – почувся милий та знайомий голос, проте блондин не сильно звернув на це увагу. Він тільки що зрозумів, що знову задумався про своє, замість того, щоб працювати. Когось оштрафують сьогодні. Знову.
— Ах, вибачте, вибачте, – натягнувши посмішку, Цукаса швидко пробив товари. Дивне поєднання сидру та шоколаду, які так любить блондин. — З вас 320 єн. Карта чи готівка?
— Карта, Цукаса-кун.
Палець зупинився перед кнопкою “оплата карткою”. Він це правильно почув? Ні, ну, звичайно, у нього написано, як до нього звертатись на грудях, але цей голос…
Ризикнувши підняти голову, Цукаса одразу пошкодував про це. Перед ним стояв його давній друг, а також директор — Руї, який ніжно посміхається йому.
— Щ-що ти тут робиш?!
Хоч блондин був дуже сильно здивований, він усе ж дозволив Руї купити це… дивне поєднання продуктів.
— Я на кілька днів приїхав навідати батьків, проте я не думав, що ми зустрінемось так швидко. Я планував зустрітись з тобою, але ти не відповідав на мої дзвінки.
Мабуть через те, що ти заблокований. Але Цукаса не казав це в голос.
— Що ж, тоді з поверненням тебе до Японії, Руї! Якщо ти вже зустрів мене, будь добрим, дай іншим скупитися.
Обличчя Руї спохмурніло трішки, проте Цукаса не помітив цього.
— Але ж тут нікого немає..
Це був ранок, тому людей дійсно було не так багато. Руї мав рацію, і Цукаса не повинен був відповідати так грубо…
— Вибач… – це все, що зміг вичавити із себе блондин. Він не хотів продовжувати цей діалог і дивився в зовсім іншу сторону, надіючись, що Руї зрозуміє це. Що ж, він недооцінив свого давнього друга.
— З тобою все добре? Ти виглядаєш… пригніченим, – сказав Руї, намагаючись поправити прядку волосся, яка дуже красиво спадала на обличчя Цукаси. Проте той відреагував занадто різко, відштовхнувши руку Руї. Обидва були здивовані цьому.
— В-вибач! Агх…
Цукаса швидко встав зі свого місця, закрив касу, і втік до підсобного приміщення. Втеча була не сильно вдала, оскільки її причина одразу схопила його за руку.
— Цукаса-кун, чому ти тікаєш? – схвильовано запитав Руї.
— Маю роботу в іншому місці. Ха-ха, дуже багато роботи.. так! Працювати! – відмахнувся Цукаса, намагаючись забрати руку. Колись, він мав достатньо сил, щоб з легкістю забрати свою руку від хватки Руї, оскільки він був сильнішим за нього тоді. Тоді. Уся ця сила залишилась там.
Хоча, це й не дивно, оскільки Цукаса втратив багато ваги. Він майже не їсть, не спить, тому, звичайно, він буде слабшим. Який же сором для… зірки колись.
— Якщо ти так кажеш… але давай зустрінемось після твоєї роботи. О котрій закінчуєш? – наполягав далі Руї.
— Графіки такі складні, кожен раз змінюються. Не знаю, коли піду, ха-ха!
— Я не вірю в це, спробуй щось інше.
Добре, це зайняло дуже багато його сил. Блондин не може так довго боротись.
— О п’ятій вечора, – зітхнув Цукаса. Після цих слів його руку нарешті відпустили, через що він здивовано повернувся до Руї, який все ще посміхається йому.
— Що ж, тоді я заберу тебе, гаразд? Тримай, – Руї простягнув Цукасі сидр і шоколадку, яку кілька хвилин тому купив. Цукаса був здивований.
— Що?
— Це ж твоє улюблене, хіба ні? Я не міг так швидко забути все, фу-фу~
Що це за дивне відчуття пробудилося знову в Цукаси? Воно неначе роздирало його. Якесь приховане та давнє, яке він не розумів.
— Дякую… – усе, що видавив із себе блондин, тримаючи в руках подарунки.
— Ще побачимось, зіронько, – тихо прохихотів Руї і пішов з магазину. Цукаса не міг повірити в те, що тільки що сталось.
Але його думки не довго ходили навколо цього, оскільки останнє слово сильно вразило його. Цукаса сумно засміявся.
— У мене немає того, що потрібно, щоб бути зіркою.