Work Text:
Джеймс заворожено дивиться на Реґулуса у кімнаті на вимогу, думаючи про те, як йому пощастило, що хтось такий, як Реґулус, поруч із ним.
Тоді як усе, про що може думати Реґулус, — це палюча мітка на його шкірі, щось, чого він не може позбутися, щось, чого він не наважується показати Джеймсу. Він знає, що мусить, він пообіцяв собі, що сьогодні саме та ніч — і будь що буде.
Джеймс усміхається, дивлячись на нього знизу вгору:
— Я кохаю тебе, Реґулусе.
Я кохаю тебе.
Це вдаряє по Реґулусу як тонна цегли, він пустим поглядом дивиться на нього, поки Джеймс, затамувавши подих, дивиться у відповідь. Реґулус відчайдушно хоче відповісти тим самим, але все, що злітає з його уст:
— Я не вартий тебе.
Джеймс хитає головою, злегка усміхаючись Реґулусу:
— Звісно, заслуговуєш, Реджі, ти заслуговуєш на кожну частинку мене.
Джеймс рухається, щоб пригорнути Реґулуса, і коли той відступає назад, Джеймс крокує вперед. Реґулус задкує ще далі, стягує свій рукав, щоб показати мітку.
— Бачиш, Джеймсе, ти не заслуговуєш мене чи того болю, якого я тобі завдам. Джеймс дивиться на двері, думаючи про те, що сказати чи навіть зробити:
— Твоя правда, ти не вартий мене. — Серце Реґулуса зупиняється, він не мав би очікувати меншого. — Але я кохаю тебе, Реґулусе, з Чорною міткою чи без.
І з цим Джеймс цілує його у лоба та виходить за двері.
Щойно він іде, Реґулус опускається на підлогу, плачучи, аж поки заледве може дихати.