Work Text:
Джеймс мав би робити нотатки.
Бінс монотонно бубнів про якесь давно забуте повстання гоблінів, його примарний голос плив класною кімнатою, наче колискова — якби колискові викликали сон і були болісно нудними.
З пером у руці Джеймс витріщався на свій пергамент. Заголовок сповіщав «Повстання гоблінів 1612 року», а під ним… нічого.
Хіба що в кутку сторінки він написав Реґулус.
Не раз. Навіть не двічі.
Десятки разів.
Реґулус.
Реґулус Блек.
Р. Блек.
РБ.
А потім, коли думав, що ніхто не дивиться: Реґулус Поттер.
Він кліпнув, дивлячись на це, і його щоки потеплішали.
— Мерліне, мені наче дванадцять, — пробурмотів він собі під ніс і швидко закреслив напис, аби лише за мить переписати його ще охайніше.
Сіріус, який сидів на два ряди попереду, напівповернувся і здивовано звів брови:
— Ти там на задній парті що, фанфіки строчиш?
Джеймс штовхнув ногою спинку його стільця, відчуваючи, як серце ледь не вискакує з грудей.
Щойно пролунав дзвоник, він поспіхом запхнув пергамент до сумки, прагнучи надійно сховати докази своєї безнадійної закоханості…. однак він виявився не достатньо швидким.
Реґулус проходив повз, зупинився і швидким рухом пальців вихопив куточок сторінки, який усе ще стирчав назовні.
Його непроникні очі пробіглися по чорнилу.
Джеймс здригнувся:
— Це… ем. Це просто каракулі. Від нудьги. Бінс. Сам знаєш.
Реґулус зустрівся з ним поглядом, потім склав пергамент один раз і акуратно сховав його у свою сумку.
— Я залишу це собі, — просто сказав він.
І пішов геть.
Джеймс стояв нерухомо в коридорі, голова йшла обертом.
Від нудьги, аякже.