Work Text:
Джеймс знав, що кохання до Реґулуса Блека стане його загибеллю. На жаль, це не робило ситуацію легшою для нього. Реґулус був наркотиком, а Джеймс мав залежність. Він ніколи не почувався повноцінним без нього. Іноді втраченому шматочку краще залишатися окремим. Нецілісним. Залежним від того єдиного, хто не може його врятувати. У кожному всесвіті Джеймс — це втрачений шматочок Реґулуса, його сонце, але в кожному всесвіті Джеймс достатньо сильний, щоб зупинити цю залежність.
Можливо, у цьому всесвіті вони вибралися. Можливо, вони жили разом і усвідомили, що світ не налаштований проти них — що вони можуть бути разом, попри життєвий тиск. Реґулус ніколи не вірив у долю, але для нього Джеймс Поттер був янголом.
Реґулус був просто… поруч.
Ніколи не достатньо хороший, щоб дістатися брами раю, лише щоб падати у постійному сходженні до пекла. Джеймс був сонцем, а Реґулус — найтемнішим куточком усесвіту.
Жоден з них не може жити без іншого, та плоди пожинає лише один. Зрештою, як сказав Патрокл про Ахілла:
Він — частина моєї душі,
як промовив колись поет.
Однак навіть вони мали час і мужність кохати один одного.
Джеймс і Реґулус ніколи не мали часу.
Постійне нагадування про те, що вони ніколи не є достатніми один для одного.
Реґулус — наркотик Джеймса, але Джеймс — свобода Реґулуса.
Іноді ейфорія набридає.
Іноді ти руйнуєш себе, щоб бути з кимось.
Розбираєш усе на частини, шматуєш, рвеш, знімаєш із себе скальп просто для того, щоб почуватися краще. Щоб почуватися потрібним. Щоб відчувати щось, що завгодно.
Але тоді вже запізно.
Тепер ти ніщо.
Ти зруйнував усе своє життя — просто заради незвичного відчуття, що хтось про тебе піклується. А тепер ця людина рушила далі. Тепер ти занадто зламаний. Тож не залишається нічого іншого, окрім як забути. Забути цю людину. Забути те, як тебе змушували почуватися. Змушували сміятися. Змушували плакати. Змушували думати, що хтось колись міг би полюбити когось схожого на тебе.
Потім це все зникає.
І якщо ти не можеш зробити цього, якщо ти не можеш забути все це, переступити через це.
Ти стаєш відчайдушним. Обираєш найшвидший і найлегший шлях. Вчинок боягуза. Ти дурень. Безпросвітний навіть. Але це єдине, в чому ти вправний. Бути нікчемою.
Тож ти здаєшся.
Що, як йому не було байдуже? Що, як було? Тепер уже нічого не має значення.
Тебе огортає те відчуття, яке, як ти думав, міг відчувати лише з ним:
Свобода.