Work Text:
Усе починалося солодко.
Просто вони удвох, пізно вночі, закутані в одну ковдру, сиділи на підлозі астрономічної вежі з термосом гарячого какао та повним зірок небом.
Джеймс умовив Реґулуса прокрастися туди, запевняючи, що воно буде того варте.
І воно було.
Аж доки вони не заснули.
Ніч перед цим
— Тобі достатньо тепло? — запитав Джеймс, щільніше кутаючи їх у ковдру.
Реґулус кивнув, прихиливши голову до Джеймсового плеча.
— Ти по суті як пічка.
— Як романтично, — пирхнув Джеймс. — Тепер я пічка.
— Замовкни і дивись на зорі.
Джеймс справді замовк — приблизно на дві хвилини.
Потім прошепотів:
— Знаєш, це так ідеально.
Реґулус, розімлілий від сну, лише прогудів на знак згоди.
Десь між поцілунком у чоло та рахуванням сузір'їв Реґулус заснув.
За кілька хвилин після цього заснув і Джемймс, притулившись щокою до Реґулусового волосся та обхопивши руками його талію, із ковдрою, обгорнутою навколо них обох.
Вони не прокидалися, аж поки…
Совиний хор
— ПУГУ.
Реґулус розплющив очі й прокинувся від різкого скрику сови.
Потім ще одного.
І ще.
Він розплющив очі й побачив чотирьох сов, які сиділи на перилах астрономічної вежі та витріщалися на нього з Джеймсом так, наче були в театрі.
Реґулус застогнав.
Це розбудило Джеймса.
— Що?..
І саме цієї миті, звісно ж, рипнули й відчинилися двері.
— БОЖЕ МІЙ! — заверещав хтось.
Реґулус різко сів.
Джеймс застогнав і натягнув ковдру на голову.
Очевидиця
Нею виявилась Марліна Маккінон.
Староста. Гучна. Драматична. Уже намацувала свою чарівну паличку і, імовірно, записник.
— Я так і знала! — ахнула вона. — Так і знала, що ви двоє зустрічаєтеся! Це скандал!
— Ми просто… — почав було Реґулус, але облишив це.
Джеймс визирнув.
— Марліно, будь ласка.
— О, не Марлінай мені тут! Ви знаєте, котра година?!
— ...Ранкова? — припустив Джеймс.
Марліна виглядала лиховісно щасливою.
— Ви обоє влипли на відпрацювання ПО САМІ ВУХА.
Коридор ганьби
До того часу, як вони спустилися назад із вежі, Реґулус був зашарілий та мовчазним.
Джеймс, звісно ж, широко шкірився.
— Що ж, — яскраво сказав він, — це було незабутнє перше побачення в астрономічній вежі.
Реґулус люто на нього зиркнув.
— Ти нестерпний.
— І ти кохаєш мене.
— На жаль.
Вони дісталися коридору й зупинилися.
— Хочеш зустрітися в бібліотеці після уроків? — запитав Джеймс з легкою надією.
Реґулус зітхнув.
— Добре. Але більше ніякого засинання у публічних місцях.
Джеймс прихилився ближче.
— Хіба що на тобі.
Реґулус злегка штовхнув його.
— Йди, поки я на тебе не поскаржився.
Джеймс підмигнув і побіг підстрибом, радісно собі насвистуючи.
Пізніше того ж дня
Чутки поповзли вже до обіду.
— Ти чув?
— Поттера і Блека застукали, коли вони обіймалися у вежі!
— Кажуть, там були сови.
— Не можу вирішити, романтично це чи жахливо.
— І те, і інше.
Реґулус був присоромлений.
Джеймс був у захваті.
І десь посеред пліток та піддражнювань Реґулус зловив себе на тому, що посміхається.
Бо попри ніяковість, він не почувався так легко вже багато років.
Хай навіть і покритий совами та ганьбою.