Work Text:
Тоя любить, так сильно любить, що це не пояснити. Вона втиснулася в її грудочку і сопіла, як цуценя. По її смикаючих руках було видно, що їй щось снилося. І явно щось неприємне.
Коли Лео хотіла торкнутися волосся перевертнеси, та скрикнула, прокинувшись.
— Все гаразд? — спитала вона.
Тоя важко дихала. Хапаючись за повітря, вона пробурмотіла:
— Так, так... Просто кошмар.
Після цього дівчина знову занурилася в обійми Лео. І так міцно притулилася до вампірки, що в тієї перехопило подих.
— Вони всі однакові... Ці жахи.
Лео ласкаво погладила її по спині.
— Знаю.
Все було спокійно, тихо, безпечно. Але навіть у такій обстановці Тої складно було розслабитися. Як маленька дитина, вона заплакала в одяг Лео.
— Я не можу спати, — жалібно схлипувала вона, — я так втомилася...
Лео нічого не залишалося, як просто втішати її.
— Обіцяю, це пройде.
Вона справді не знала, як це правильно робити.
Шрами після катувань перевертнеси досі гоїлися. Тоя пам’ятала холод підлоги, на якому спала, тяжкість намордника, що щільно затягував обличчя, нескінченні ринги, залиті кров’ю. Це регулярно мелькало в її нічних кошмарах. Це зводило її з глузду. А пробуджені інстинкти постійно нагадували дівчині про спрагу насильства. Хотілося запустити пазурі й загризти когось, щоб заспокоїтися. Але вона не могла. Нічого не могла із цим зробити.
Тоя стиснулася у подушку і завила від безсилля. Їй стало гидко від себе.
— Вибач, Лео, але я не думаю, що це пройде... — вона подивилася на вампірку, — я чудовисько, розумієш? Я більше не можу прикидатися людиною.
Зі зростаючою силою на рингах йшла її людяність.
— Вибач, Лео, але що? — передражнила її вампірка. — Твоя людяність не випарувалася по клацанню, дурбецало. Ти така ж м'яко сердечна Тоя, як і була. Я ж тебе добре знаю. Ніхто не зможе тебе так просто змінити.
Вона ласкаво почухала волосся перевертнеси, щоб та заспокоїлася.
Тоя жалібно заскиглила. Їй хотілося розчулитися, наскільки це можливо. Хоч комусь виплакатися. Ніхто такої розкоші не дозволяв їй довгий час. Так складно прийняти себе і те, що ти більше не в клітці...
Лео прийняла її, обійнявши ще міцніше. Від внутрішньої радості хвіст Тої завиляв. Вона заплющила очі, насолоджуючись приємним теплом.
Перевертнеса так скучила за цим, адже єдине, що вона відчувала, — це біль, запах крові та смерті. Очі почали заплющуватися, передчуваючи сонливість. Але спати було страшно. Навіть у такій обстановці.
Якщо вона занадто довго спала в клітці, її обливали льодяною водою. Потім били, доки не набридне. Вона не пам’ятає жодного дня, коли змогла б спокійно заплющити очі.
Її шерсть встала дибки, коли Лео провела пальцями по спині. Але майже відразу ж перевертнеса заспокоїлася, видихаючи страх. Дівчина лише масажувала їй спину. Було дивно відчувати щось, окрім болю. Вона така велика, але така ж боязка.
Тоя не хотіла думати про те, як її напихали наркотиками, щоб вона приносила більше грошей. Як її тіло загартувалося, а розум божеволів. Тоя не хотіла ні про що думати, але ці думки завжди лізли до неї насильно. Так важко здобути спокій.
Думки дівчини ставали все більш заплутаними, коли Лео торкалася її. З одного боку, спогади про тортури, а з іншого — людина, в яку вона була закохана, але поки що не мала сміливості зізнатися. Як можна назвати їхні стосунки, коли вони настільки близькі?
Дідько, Лео, ти зводиш її з розуму. Вона й так гадки не має, що робити з цими почуттями.
Водночас Тоя почувалася напрочуд комфортно. Їхні прості, але такі милі й ніжні стосунки були для неї скарбом. Можливо, Лео робила це через відчуття провини? Чи тому, що любила її? Вона не знала, але хотіла, щоб це не закінчувалося.
Спогади про тортури виснажили її. Складно було міркувати про що-небудь, коли ти боїшся навіть заснути. Складно усміхатися, складно взагалі жити далі.
Лео була сонцем серед цього похмурого кошмару.
— Г-гей, слухай... Можеш не стискати мене так сильно?
Почувши це, Тоя відразу відсахнулася.
— Ой, вибач, — пробурмотіла вона, — я не хотіла...
Тоя й не помітила, наскільки глибоко поринула у свої думки.
— Все окей, — посміхнулася Лео, — просто не стискай так сильно, добре? А то я не зможу пережити ці обійми.
Наскільки тепер вона не зможе контролювати свою силу?..
— Ну ти чого?! — запанікувала вампірка. Вона помітила її сльози, що стікали по щоках.
Тоя ковтала їх через силу.
— Вибач мені... Я така... Така... — схлипувала вона, — я огидна... Огидне чудовисько. Я не хотіла цього, розумієш? — перевертнеса скривилася в усмішці, поки сльози виступали на очах, — я не хотіла цієї сили... Мене зробили такою. Я не хотіла цього... Лео, я...
Лео знову обійняла її без зайвих слів. А сльози у Тої лилися, доки вона не завила від власного горя. Вона билася і кричала, нестримно плачучи. Вона не хотіла вмирати, їй просто було бридко знаходитися в цьому тілі. Воно було прокляттям для неї, кліткою. Чорт забирай, і вона ж була колись людиною?..
Перевертнеса зітхнула, намагаючись заспокоїтися.
Її пазурі смикали футболку Лео.