Chapter Text
Гикавка сидів на стільчику в будинку місцевої старійшини Готі. Він з нудьгою перегорнув ще одну сторінку книги про лікувальні рослини.
Хоча зовні Гикавка здавався байдужим до всього на світі, думки хлопця летіли милі за хвилину.
"Хотів знайти собі повагу села чи навіть дівчину, а отримав дикого дракона", — розпачливо подумав Гикавка.
Сам хлопець був не проти подружитися з драконом. Тобто, коли він познайомився з Беззубиком. Це були прекрасні пів дня, коли Гикавка не менше як з безглуздої цікавості намагався підібратися до найнебезпечнішої істоти в світі лише для того, щоб дракон підійшов до нього сам. Гикавка може поклястися, що ніколи не забуде перший дотик до Нічної люті, його шорсткі лусочки під пальцями, тепле дихання... Істота була ніжною та прекрасною. Всім, чим ніколи не міг би бути справжній дракон. За словами вікінгів.
Гикавка полюбив Беззубика. Дракон теж прийняв його. Але для людей Берка це було ніщо інше, як божевілля. Гикавка уявив, як люди дивляться на нього широко розплющеними злими очима і кричать: "Зрадник, зрадник!"
І чим він був, як не зрадником? Він мав убити дракона, коли той був немічним у пастці. Нічна лють мала стати його здобиччю, а не другом. Шляхом до визнання в селищі, його першим вбивством. І тоді б ніхто більше не посмів...
"Але ж то Беззубик. Я б ніколи не заподіяв йому шкоди", — схаменувшись, перервав отруйні думки Гикавка.
Окрім того, він вже покалічив Беззубика. Бідолашний дракон не може літати. Він більше ніколи не зможе самостійно полетіти!
"Але ж я намагаюсь. Він вже одного разу полетів", — похитав головою Гикавка.
Справді, Беззубик вже літав. Все, що залишилося Гикавці, це пристосуватися до польоту. Потрібно лише краще постаратися, і Беззубик знову зможе літати!
"Але не самотужки", — додав Гикавка запізнілу думку.
Від цього хлопцеві стало погано. Беззубик не вільний. Беззубик зараз в'язень. Він не може полетіти. Без Гикавки він ніколи не зможе полетіти. Гикавка тримає наймогутнішого дракона із відомих, як птаха в клітці. Він наче власноруч підрізав йому крила. Беззубик може виглядати щасливим і довірливим до Гикавки, але насправді він не що інше, як в'язень у великій клітці з харчуванням раз на день.
Гикавка весь затремтів від цієї думки, і різко закрив книгу. Готі, яка перебирала трави в іншому кінці кімнати, підняла на нього свої старечі, але все ще пильні очі.
— Я... Я втомився сидіти, — незграбно пояснив Гикавка, обережно відкладаючи книгу на кутик столу. Напевно, він надто голосно гепнув, коли закривав. — Думаю, непоганою ідеєю буде піти пошукати в лісі те, про що читав?
Готі трохи повернула голову, а потім посміхнулась і, спершись на посох, пошкандибала до куточка, на якому був насипаний сірий пісок. Гикавка швидко підійшов до неї. Готі вже щось шкрябала.
— Ви...кажете, щоб я назбирав... Вербові колючки? Хіба у верби є... — Гикавка не встиг договорити, бо Готі легко стукнула його по плечу своїм посохом і ткнула вузлуватим пальцем на напис. Гикавка на мить замовк, а потім на його обличчі з'явився вираз розуміння. Він сором'язливо посміхнувся: — А, так, я не дурень. На вербах не ростуть колючки. Це гілочки, так? Ви написали "гілочки"?
Готі задоволено посміхнулась і кивнула. Гикавка у відповідь видав напіврозбірливу згоду і, потерши плече, вибіг з будинку старійшини.
Чому Гикавка взагалі опинився в будинку Готі? Він хотів знати, як лікувати себе. Після знайомства з Беззубиком і, що головніше, першого заняття з Патяком, Гикавка вирішив трохи навчитися цілительству. Майже кожну хвилину неспання Гикавка проводить з істотами, які можуть підпалити, пошматувати, поранити чи просто скинути його з висоти польоту птаха. Як би це не здавалося дивно (зауважте сарказм), Гикавка не був схильним до самогубства. Отже, якщо він хотів бути з драконами і не померти, він мав би вміти про себе подбати.
Висновок був простим: піти повчитися у Готі — єдиної цілительки на Берку. Те, що старійшина не розмовляла і била людей виключно за їхню тупість, було лише підбадьоренням.
Звичайно, замість того, щоб піти виконувати доручення Готі одразу, Гикавка захопив цілий кошик риби і бадьорим кроком поповз до бухти, в якій жив Беззубик.
Гикавка знову відчув, як по шкірі пробіг морозець. Він озирнувся і заховався за кущами. Ще раз послухавши, чи за ним ніхто не слідкує, Гикавка знову поспішив до бухти. Хлопець неймовірно нервував щоразу, коли брав зі сховища рибу. Він був злодієм у власному селищі. Це був страшний злочин, і він це усвідомлював. Але, знову ж таки, Беззубик не міг для себе полювати. Дракон би помер без Гикавки. Тобто без їжі, яку приносив Гикавка.
Боги, Гикавка вчинив вже стільки злочинів проти Берка! Він не вбив дракона. Він вкрав з кузні матеріали, щоб підняти цього дракона назад в повітря. Він відбирав у своїх людей їжу, щоб прогодувати дракона. Гикавка був жахливим, жахливим маленьким злочинцем. Якщо хтось про це дізнається, його вб'ють, а рештки викинуть в море...
Щойно стало видно вхід до бухти, Гикавка відкинув негативні думки і поспішив всередину. Беззубик вже чекав на нього. Він був десь там... Насправді, навіть після того, як озирнувся, Гикавка не побачив дракона.
— Беззубику, малий, я приніс тобі їсти. Ходи сюди! — покликав Гикавка, скидаючи зі спини кошик і одразу відстібаючи захисний ремінець. Щойно він відійшов на крок, щоб озирнутися, величезна чорна маса накинулась на нього і збила з ніг. Ніс дракона торкнувся щоки хлопця, а потім два лісово-зелених ока зазирнули практично в душу Гикавки. — Ой, Беззубику, я теж радий тебе бачити.
Гикавка засміявся на воркування свого дракона, торкаючись пальцями до його морди. Беззубик ще якусь мить обнюхував шию та плечі, а потім схвально гукнув і відсторонився, щоб жваво кинутися під кришку кошика за рибою. Понюхавши, Беззубик загуркотів і кинувся на рибу.
Гикавка тим часом підвівся, потираючи потилицю. Поведінка дракона не була дивною. Принаймні для Гикавки.
Після випадку з вуграми Беззубик став особливо прискіпливим. Хоча його не було в чому звинувачувати. Вся халепа знову сталася через Гикавку. Після вдалого трюку із Застібачкою Гикавка намагався створити для себе безпечні умови на Арені вбивства драконів. Напевно, йому не слід було обмащувати свій одяг і руки копченим вугром. Або, принаймні, не йти одразу після тренувань до Беззубика. Бідолашний так злякався Гикавки, що пірнув в озеро! Це було соромно в багатьох сенсах...
Поки Беззубик застряг в кошику і поки що цього не помітив (знову), Гикавка поспішив в затінену печеру під навислим корінням. Там, загорнуті в старе лахміття, лежали протез хвостового плавця для Беззубика та сідло. Гикавка ще не досяг остаточного рішення щодо дизайну установки педалі, тому сьогодні на прогулянку в лісі дракон буде вибиратися за їх старим методом. Схопивши лише протез, Гикавка підвівся. Як виявилося, якраз вчасно.
Знадвору почулися панічні крики найлютішого дракона в світі. Гикавка зневірено видихнув і попрямував назовні. Беззубик нарешті помітив, що його морда застрягла в кошику. Знову.
Що б сказали ці великі і сильні вікінги, якби побачили породження блискавки і самої смерті, який застряг головою в кошику для риби. І панікував через це до біса і назад...
"А, вони б сказали, що це зручний момент для вдалого вбивства, поки ворог тебе не бачить", — нагадав собі Гикавка, похитавши головою.
— Ой, Беззубику, зупинись! Стій, я тебе зараз витягну, — крикнув Гикавка, підбігаючи до свого дракона. Він вхопився обома руками за один із ремінців і різко потягнув. Кошик з ледь помітною напругою зісковзнув з голови дракона. Гикавка захитався, але поспішно втримав рівновагу, перехоплюючи кошик зручніше. Він поглянув на драматичного дракона, похитавши головою: — Ти марна-марна рептилія. Дурнику, ти ж щоразу застрягаєш в цьому самому кошику. Коли вже здогадаєшся його просто перекинути і тоді їсти?
Беззубик на середині монологу почав закочувати очі і передражнювати Гикавку, відкриваючи і закриваючи беззубу пащу. Хлопець, не втримавшись, хихикнув. Беззубик був найдраматичнішим драконом, якого він зустрічав. Цікаво, чи всі вони були такі ж, як Беззубик?
Дракон, тим часом втративши інтерес, повернувся до Гикавки спиною, щоб піти займатися якимись своїми справами. Хлопець, відкинувши свої міркування, поспішив схопити протез і побіг за Беззубиком.
— Почекай, почекай! — він крикнув. — Підемо разом на прогулянку?!
Беззубик в ту ж мить розвернувся і в два стрибка опинився перед Гикавкою, стрибаючи. Так, дракон явно підтримував цю ідею прогулянки всіма лапами, крилами і половинкою того хвостового плавця, який у нього залишився...
Гикавка дивом зміг заспокоїти Беззубика настільки, щоб зачепити штучний хвіст за частину справжнього. Потім він сів на довгий-довгий драконячих хвіст, охопивши його ногами. Беззубик, озирнувшись, отримав у відповідь кивок і напружену посмішку. Дракон в той же момент розправив крила і, як стріла, кинувся в повітря.
Гикавка ніколи не буде готовий до таких стрибків, але йому знову вдалося зачепитися за край штучного плавця і потягнути його, щоб відкрити. Було щось дуже неправильне в тому, щоб ось так сидіти на хвості дракона, але Гикавці було байдуже. Його вже не скидали, як набридливого жука. І головне, що Беззубик був в повітрі: вони вибралися з бухти і тепер були вільними. Хоча й на короткий час...
Приблизно через хвилину рука Гикавки почала нестерпно боліти, тому хлопець крикнув Беззубику знижуватися. Дракон не протестував. Здавалося, він почав розуміти, наскільки швидко його людина втомлюється.
Беззубик висадився на безлюдній частині острова. Навмисне він приземлився чи ні було невідомо, але саме неподалік звідти пробігав невеликий струмок, поруч з яким росло декілька верб. Гикавка знав, оскільки бував там часто, коли втікав до лісу.
— Що ж, друже, я буду виконувати дуже важливе доручення нашої вельмишановної старійшини, а ти... Ну, займайся своїми драконівськими справами, — ніяково посміхнувся Гикавка, прямуючи до потрібних дерев. — Тільки якщо побачиш інших людей... вікінгів, тобто, великих, страшних і озброєних вікінгів, тікай і ховайся. Зрозумів? — попередив Гикавка, махаючи пальцем. Беззубик уважно прослідкував за кінчиком пальця очима, а потім перевів розгублений погляд на Гикавку, запитально схиливши голову. — Просто тримайся поруч, — переможено зітхнув Гикавка.
Поки хлопець намагався своїм кинджалом відрізати декілька старіших гілочок верби, Беззубик деякий час просто спостерігав. Але дуже швидко він занудьгував і просто розлігся на землі. Гикавка все ще смикав гілки і перерізав їх кинджалом, але через деякий час всі нижні гілочки були обрізані, і їх було не так вже багато. Гикавка, вперто дивлячись на високу гілку, трохи присів, а потім підстрибнув. Це не був найкращий стрибок в історії, він навіть не входив до середніх. Це був слабкий стрибок, який дозволив хлопцю торкнутись кінчиками пальців до листя. Але, оскільки він вже доторкнувся до листя, Гикавка вирішив не здаватися. І тому він стрибнув ще раз. І ще раз. Коли він стрибнув втретє, він зміг зачепитися пальцями одразу за два з них. Але листя не змогло втриматися на гілці, і тому Гикавка приземлився лише з двома пом'ятими зеленими листочками, затиснутими в долоні.
Розчарувавшись в собі, Гикавка відкинув свій мізерний приз і замість цього вирішив залізти на дерево. Йому навіть вдалось піднятись на стовбур і зачепитись за гілку, але в останній момент його рука зісковзнула, і Гикавка зі скриком впав на землю. Його ноги і сідниці боляче приземлилися на землю, але спина і голова вдарились об щось жорстке і водночас м'яке. Гикавка обернувся, щоб зустрітися з єдиними видимим оком Беззубика.
— О, дякую, малий, — він посміхнувся і почесав дракона за вухами, а потім звівся на ноги з наміром спробувати залізти на дерево ще раз.
Але, перш ніж він зміг це зробити, Беззубик підскочив і вчепився зубами за найближчу гілку. Вона була великою, але Беззубик її все ж зламав. Гикавка, на мить розгублено завмерши, все ж посміхнувся і пішов відрізати від гілки менші гілочки, які йому були потрібні. Він не забув знову подякувати своєму драконові.
Коли робота була зроблена, Гикавка підібрався, щоб повернутись до бухти. Беззубик же, явно наслідуючи Гикавку, підняв в зубах палицю і веселим кроком почимчикував за своїм другом.
Йдучи ось так пліч-о-пліч з найлютішим ворогом свого селища, Гикавка думав про те, що не проміняв би дружбу з Беззубиком ні на що в світі. Абсолютно.