Work Text:
⋆｡‧˚❆🍰☕❆˚‧｡⋆
— Якщо грошей немає, друже, вийди з черги. Люди ж чекають.
Герміона підвелася навшпиньки й зазирнула вглиб кав’ярні, намагаючись зрозуміти, хто ж затримує чергу. Платинове біляве волосся здалося знайомим, але вона наказала собі не вигадувати зайвого. Заради вільних ельфів, ну не міг же Драко Мелфой опинитися в кав’ярні посеред Кенсінґтона[1]. Аж ось цей чоловік розвернувся, ретельно копирсаючись у кишені, — і в її поле зору потрапив гострий ніс. Герміона затамувала дух і втупилася в недотепу. Ти ба, це таки Мелфой!
— Ну що, платитимеш чи ні?
Продавець за касою сердито зиркнув на Мелфоя. Той відкинув чубчик з очей.
— Я саме збирався, — відповів він пронизливо. І якби вимовленими чіткими, різкими голосними можна було різати скло, то у вітрині з випічкою ятріла б прогалина. — Проте, схоже, я… загубив гроші.
— Тоді геть із черги, гостроносий.
Герміона й сама гадки не мала, що її спонукало на наступний крок, але вона поспішила вперед і гепнула своєю важкою торбою об прилавок.
— Ось ти де, — зронила вона з яскравою усмішкою, звертаючись до Мелфоя. Його ошелешений вираз обличчя подарував їй несподіване задоволення. — Я тебе всюди шукала.
— О… е-ем… так. Авжеж, — він глипав на неї широко розплющеними очима. — Я, ем… дуже радію, що ти мене знайшла. Здається, я… трохи на нулі. А ти дуже вчасно! Можеш бути така ласкава — виручити мене?
Герміона на мить замислилася, чи, бува, не відмовити — просто щоб поглянути на його присоромлення, — але стрималася. Вочевидь, більше за дрібну капость із його ганьбою її цікавило, що ж він узагалі забув у Кенсінґтоні, та ще й у маґлівській кав’ярні.
— Без проблем, — сказала вона й повернулася до касира. — Мені, будь ласка, зелений чай і шматочок жовтого фунтового кексу[2]. І ще все, що замовив він.
Вона здивовано відхилилася назад, коли на прилавок перед ними опустили напій Мелфоя. Високий скляний кухоль — такий масивний, здавалося, ним можна проломити комусь череп, — по вінця наповнений молочною кавою. Над напоєм височів шар збитих вершків завтовшки в кілька дюймів, щедро припорошений какао й різнобарвною присипкою.
— Це кава? — засміялася вона. — Чи хтось просто розтопив для тебе цілу крамницю солодощів?
— Я люблю цукор, — відказав Мелфой, схрестивши руки й спершися стегном об прилавок. — І чиє б нявчало, а твоє б мовчало, — додав він, коли поруч із кавою з’явився фунтовий кекс. — Ця штуковина схожа на саме втілення солодкавості.
— Найкращий кекс у місті, — гордо підвела підборіддя Герміона. Вона розплатилася і закинула торбу на плече. — Ходімо. Забирай усе це.
І, не озираючись, попрямувала до свого улюбленого столика в кутку.
Мелфою знадобилася хвилина, щоб забрати тацю із їхніми напоями та солодким. Він попрямував за Герміоною, згодом опустивши замовлення на круглий столик, і кинув на відьму примхливий погляд.
— Сам несу своє замовлення. До чого ж це світ котиться?
— Ти за нього не платив, тож технічно це моє замовлення. Припиняй скиглити. — Герміона зняла з таці маленьку посудину із молоком і додала ложку в чай. — То чому ти взагалі замовляв каву в маґлівській кав’ярні? На алеї Діаґон цього добра — хоч залийся. За бажанням, взагалі міг би замовити її літрами із доставкою прямісінько до отого твого пафосного маєтку.
Вона підтягнула тарілку з кексом ближче до себе, перш ніж Мелфой устиг поцупити шматочок, й легенько вдарила його виделкою по пальцях, коли він таки спробував це зробити.
— Громадські роботи, — відповів він і прибрав руку, від легкого поколювання болю потираючи пальці. — Один день на тиждень зобовʼязаний проводити у маґлівських районах. Без магії. Не впевнений, чи зустріч із тобою трактуватимуть як порушення.
— Вважай, що тобі пощастило, — зазначила вона і вказала виделкою на його каву. — Не бачити тобі це шоколадне неподобство без мене. Але якщо це громадські роботи, то чому ти без грошей? Міністерство з його даними про маґлів мало б знати, що ґалеонами в Лондоні не розплатишся. Ну, хіба що в одній крамниці біля Портобелло, але то не рахується.
Вона знову легенько вдарила його по руці, потім відрізала шматочок кексу й підсунула йому на серветці з логотипом кав’ярні.
— Гроші в мене були, — сказав він, майже проковтнувши кусень одним махом. — Принаймні зранку. Припускаю, я їх десь загубив. Так чи інакше, це все безглуздо, майже неможливо встежити за ними. Паперові гроші — хто це взагалі вигадав? Рвуться, мнуться, розлітаються. Я обираю добротні, надійні золоті монети!
Герміона запхала до рота кекс, відмовляючись визнавати, що він має рацію. Вона й сама не раз про це думала, загадуючись над питанням доцільності ужитку банкнот. Так, монети займають більше місця, але ж і не розлітаються навсібіч під поривами лондонського вітру. Шансів менше! Мелфой здійняв брови, зробив великий ковток кави, облизав губу від вершків і жбурнув у Герміону крихту кексу.
— Ось що я роблю в маґлівських районах. А ти? Готовий посперечатися, ти тут не живеш. Не схоже на підхожу тобі місцину. Як на те пішло, тут нікого не треба рятувати чи повчати.
— Це ти так думаєш, — Герміона ковтнула чаю і, побачивши посмішку Мелфоя, похитала головою. — Я не це мала на увазі! Припини хихотіти.
— Я не хихочу, — пирхнув він, не дуже вдало стримуючи сміх.
— Хихочеш. Я б сказала — навіть гигочеш. Хай там як — припини — не в цьому суть. Це місце мені до вподоби. Я працюю з організацією з порятунку тварин за кілька вулиць звідси, — вона доїла кекс і взялася до чаю. Герміона обхопила руками горнятко, гріючи пальці об теплу кераміку. — Громадські роботи, — додала вона.
— Добровільні, сподіваюся? — скоса кивнув їй Мелфой.
Герміона увіпʼялася поглядом у горнятко, а потім підвела голову і ніякового посміхнулася.
— Ну, зараз — так. А от у чотирнадцять — ні. Я, ем… Мама підловила мене на крадіжці. На свій захист скажу, що я намагалася вкрасти ласощі для кота, який постійно тинявся нашим садом. Він постійно здавався напівголодним, мені просто кортіло його нагодувати, а всі кишенькові гроші я того місяця витратила на книжки.
Мелфой прикрив обличчя рукою й невиразно кахикнув. Герміона потерла чоло.
— Припини сміятися! Мама сказала, що поза уроками мені буде нескладно допомагати тій організації, де вона волонтерила раз на місяць. Після її смерті я перестала туди ходити… але сумувала. Мені бракувало цього. Тож вирішила повернутися, — вона глянула на витончений годинник на запʼясті і від подиву мало не перекинула горня. — Ой, боже. Я запізнююся. Мені треба бігти.
Мелфой потягнувся до неї і, обхопивши за запʼясток, зупинив.
— Ґрейнджер, зажди. У мене, ем… ідея. Ти ж любиш рятувати загублених і дезорієнтованих, — вона кинула на нього сердитий погляд, і він закотив очі. — Ти знаєш, про що я. І тут, у маґлівському Лондоні, навряд чи є хтось більш загублений і дезорієнтований, ніж я. Можливо, покажеш мені, що тут і до чого?
Збита з пантелику Герміона так і витріщалася на нього, без слів.
Мелфой повільно відпустив її зап’ясток — пальці зісковзнули, залишивши по собі тепле відлуння дотику. Він легко постукав по кухлю, тепер майже спорожнілому: на дні лишилися хіба що сліди збитих вершків та кілька яскравих крихт присипки на стінках.
— Ти вже врятувала мене сьогодні раз.
Герміона закинула торбу на плече й замислено прикусила губу, глипаючи на Драко.
— Я… я не знаю, Мелфою.
— Хоч подумай про це, гаразд? — він здійняв на неї погляд і розкинув руки. — Гадаю, цілком очевидно, що я тут майже безпорадний.
Вона мимоволі розсміялася.
— Це таки правда.
Герміона знову глянула на годинник, нетерпляче пристукнула носком черевика й зітхнула. Витягла з сумки ручку й швидким рухом нашкрябала адресу на клаптику паперу, вирваному з маленького нотатника на спіралі.
— Зустрінемося тут о другій. Це мій обідній час. Тоді й поговоримо, — вона усміхнулася до нього. — Тобі й справді потрібен порятунок, Мелфою. А це — моя спеціальність.
ПРИМІТКИ:
[1] Кенсінґтон — престижний район у західному Лондоні, відомий своєю заможною забудовою, музеями та близькістю до Гайд-парку.
[2] Фунтовий кекс (англ. Pound cake) — класичний різновид кексу, який традиційно готують з рівних частин чотирьох інгредієнтів: борошна, масла, яєць і цукру (по одному фунту кожного).