Work Text:
Джеймс відкрив свій записник із настійок на середині лекції, повністю готовий нашвидкуруч записати напіврозбірливі інструкції й сподіваючись, що Ремус пізніше допоможе йому їх перекласти.
Однак щось випурхнуло з-поміж сторінок і впало на його парту.
Річ була тендітною — маленька засушена маргаритка, що ідеально збереглася: її пелюстки були блідими й охайними, а стебло випрямлене й пласке. За нею був схований клаптик пергаменту з акуратним, старанним почерком.
«На щастя. І ще тому, що
ти постійно забуваєш,
що світ теж м’який.»
Джеймс на мить втупився у неї, його серце звмирало в грудях, пропускаючи удари. Маргаритка виглядала зовсім недоречно в мороці підземелля, уся така м'яка та світла серед моря киплячих казанів і кислотно-зеленого диму.
Йому не треба було здогадуватись, від кого це.
Реґулус сидів на іншому кінці приміщення, згорбившись над своїми записами, з абсолютно безпристрасним обличчям.
Але коли Джеймс перехопив його погляд, Реґулус не відвів очей.
Він лише підняв одну брову. Ледь помітно.
Джеймс широко всміхнувся.
У кінці заняття він обережно сховав маргаритку назад у свій записник — між сторінками сорок сім і сорок вісім, на котрих якось раз вони сперечалися про властивості безоару і Джеймс поставив чорнильну пляму на Реґулусів рукав.
Пізніше того ж вечора Джеймс залишив одну червону троянду — щойно начаровану, трохи кривобоку — на подушці Реґулуса у слизеринській вітальні.
Жодної записки.
У ній не було потреби.