Work Text:
— Тому що я вбив його, така відповідь тебе влаштує?
Кіра Мельник ніколи не скаржилася на когнітивні труднощі, а все ж сказане вампіром доходило до неї напрочуд довго. Усі події того дня: вдало знайдене закляття викриття правди, відповідна фаза місяця, не дуже приємна розмова з Костянтином Кантеміром після того, як він здогадався про її задум, — усе це наближало молоду відьму до цієї миті. Можливо, попри заперечення Кості, заклинання таки спрацювало, як і мало.
Кірі від цього було не легше. Вона знала, що секрети, які приховують один від одного брати Кантеміри, найпевніше, виходять за межі звичайних пліток Вільного східноєвропейського інституту химер, навіть коли Костя сказав, що їхній батько був мисливцем на нечисть і усіляко намагався перешкодити їхньому перетворенню на вампірів, передчувала, що це не уся правда, але аж ніяк не була готова почути це. Не хотіла, щоб її і без того барвиста уява змальовувала ще доволі юного, за мірками мисливців, чоловіка, що поривався власноруч убити власних синів.
Кіра й сама мала брата та сестру — близнят, просто як Влад та Костя Кантеміри, хіба що не вампірів. Вона знала, що їй самій не стало б сили розповісти про таке.
— То ти насправді не боїшся, що Влад втратить свого кумира, ні, тебе лякає, що він настільки любив батька, що ніколи не пробачить тобі, — здогадалася Кіра, спостерігаючи мовчазне здивування на обличчі вампіра. Той, мабуть, не очікував, що вона здогадається, дівчина і сама не очікувала, що поцілить так влучно. — Тобі простіше вдавати, що ти ненавидиш його, ніж навіть на мить допустити, що він зненавидить тебе.
— Ти маєш пообіцяти, що не розповіси йому, — після затяжної тиші спромігся мовити Костянтин. Його засмагле за смертного життя обличчя нестерпно зблідло.
Важко любити вампіра. Цю неписану істину Кіра зрозуміла швидше, ніж встигла як слід освоїтися в інституті. Її другові Кшиштофу це давалося трохи легше — Кантемірів навряд чи можна було назвати простими хоч у якомусь із аспектів, але, напевно, йому дістався простіший із них. Заради Кості він беріг у таємниці їхні стосунки: настільки, наскільки це було можливо, однак те, що магічні істоти обожнювали плітки, не було провиною Кшиша.
Заради Влада вона мусила берегти набагато більшу і темнішу таємницю. Якби він коли-небудь про це дізнався, то зненавидів би і брата, і Кіру заразом.
— Хай там як, а буде краще, якщо він почує це від тебе, — не побачивши на обличчі Кості рішучости, відьма продовжила: — Я серйозно — розкажи йому.
Складно звинувачувати у бажанні допомогти коханій людині, навіть якщо це і не зовсім людина.
— Просто пообіцяй!
— І що це тут, в біса, відбувається?
Голос із темряви коридору змусив Кіру мимоволі оцінити ситуацію. Вампір притискав її до стіни за комір — і коли це сталося? Можливо, тоді ж, коли зазвичай рівний і виважений тон Костянтина на мить зіскочив на вищі ноти. Можливо, тоді ж її лопатки боляче вдарилися об поверхню, що з кінцями вибило з легень повітря і заважало нормально вдихнути.
Власником голосу був Влад Кантемір, другий із братів-вампірів. Той, заради кого Кіра і затіяла ці пошуки правди, яка тепер каменем лежала на її плечах.
Кіра із Владом жили, за визначенням багатьох, як кішка з собакою. «Ця відьма», або рідше просто «Мельник», для нього, «Владек» — його найнеулюбленіша форма імені, до речі, — для неї. Найбільшою загадкою для Кіри було те, як він узагалі впустив її у своє життя, чому вирішив довіритися, якщо не довіряв навіть власній родині. Щодо того, чому саме в руках Влада вона плакала, коли батько три дні не виходив на зв’язок, сумнівів у Кіри не виникало.
— А й справді, зблизька вас аж ніяк не переплутаєш, — відьма посміхнулася та демонстративно прибрала руку Костянтина від своєї шиї, ступаючи ближче до коридору, де стояв його брат.
— Це все, що ти можеш сказати? — Влад звів брову.
— А що ще ти хочеш почути?
У її питанні не було підступу. Те, що Кіра дізналася сьогодні, аж ніяк не було чимось, що Владислав хотів би почути, ба більше — те, що Костянтин зберіг від нього в таємниці, було спогадом, яким Влад пожертвував під час перетворення на вампіра. Чимось, що Кантемір радше хотів би забути навіки, а вона витягла на поверхню.
Не допомагало і те, що Кіра знала, про що забув сам Костя. На відміну від решти в інституті, вона не повірила в трагічну історію підлітка-самогубця, тож таки спромоглася почути від Влада таку-сяку, завуальовану і неповну, а все ж правдиву історію їхнього з братом перетворення на вампірів. Вражало, як після повернення до життя хтось міг забути про смертельну недугу, що, власне, останні п’ять років життя і забрала, але Кіра розуміла, чому Костянтин волів не пам’ятати про нескінченні візити до онкологічних відділень.
Такі різні, але секрети Кантемірів, необережно випущені на волю, могли вщент зруйнувати стосунки між братами, навіть якщо першочергово їхнім єдиним мотивом було захистити одне одного. Контраст із їхньою показною ворожістю різав око і болем осідав у серці, але це була не та таємниця, якою вона могла б розпоряджатися.
Тому Кіра Мельник мовчала про те, що Влад врятував Костю від раку, обернувши на вампіра. А заразом і про те, що Костя врятував Влада від батька-мисливця, обравши найважчий для цього шлях.
— Твоя ручна відьма, — голос Костянтина повнився вдаваною зневагою, — хотіла дізнатися, яким спогадом ти пожертвував, коли обернувся, — в очах Кіри засяяла надія. — Жалюгідно. Якщо так хотів дізнатися — хоч сам би наклав закляття. Утім, я і не очікував, що ти пам’ятатимеш нашу домовленість.
— Домовленість? — спантеличено перепитала відьма.
— Ти не розповіси мені, поки я не розповім тобі. Ну й ситуація у нас, — недбало пирхнув Влад. — Маєш бал за спробу, відьмо, але я б не радив пхати свого носа у справи мого брата: можна залишитись без нього.
Владислав пішов так само раптово, як і з’явився, не чекаючи від близнюка подальших дотепів про те, як його план розкрити правду знову провалився, тим паче, що план був зовсім не його. Костя стояв, спершись на стіну кабінету і пронизуючи поглядом Кіру, ніби так намагався пришпилити її до підлоги і завадити бігти слідом за вампіром.
— Але ж я зробила це не на прохання Влада… — почала було вона.
— Я знаю, — поспішив запевнити її Костя. — Я мав імпровізувати, щоб він не розпитував.
— То ти так і не розповіси йому?
— Не зараз точно. Може, і не за твого життя.
— Ну дякую, що позбавляєш мене зайвої драми, — всміхнулася Кіра, повертаючись в напрямку спалень.
— Слухай, те, що Влад тобі сказав… це його спосіб казати «дякую».
— Гм, дякую, буду знати, — підморгнула вона наостанок.
Важко любити вампіра, особливо якщо це Владислав Кантемір. А все ж вона любить.